Сорго (Sorhum), рід однорічних і багатолітніх трав'янистих рослин сімейства злаків. Близько 50 культурних і диких видів, що виростають або оброблюваних в Азії (прєїмущественнно в південно-західній частині), Африці (Екваторіальною і Південною), Південній і Північній Америці, Європі (на Ю. континенту), Австралії. У культурі найбільш поширені види: С. звичайне (S. vulgare), джугара (S. sernuum) дурра (S. durra), гаолян (S. japonicum), С. кафрське (S. caffrorum), С. хвостате (S. caudatum), дохна (S. dochna) — зернове С.; С. цукрове (S. saccharatum), С. венічноє, або волотисте (S. technicum), суданська трава (S. sudanense). До роду С. відносяться також гумай (S. halepense) — засмічена і кормова рослина, гібриди С. звичайного з гумаєм і суданською травою.
На вигляд С. нагадує кукурудзу. Коренева система потужна, проникає на глибину 2—2,5 м. Стебло прямостоячий, заввишки від 0,5 (в карликових форм) до 7 м-код (в тропічних форм), сухий при дозріванні (у більшості сортів зернового і венічного С.) або соковитий (в цукрового С.). Рослини зернового С. розвивають декілька стебел. Листова пластинка ланцетовидна з гострими краями. Суцвіття — прямостояча, розлога, пониклая або зігнута мітелка довжиною 10—70 см (інколи більше). Зерно звичайне овальної або яйцевидної форми, плівчасте або голе, білого, рожевого, червоного, жовтого забарвлення; 1000 зерен важать 5—32 р. С. відрізняється легкою пристосовністю до грунтових і кліматичних умов, теплолюбиво, посухостійко, добре переносить підвищену концентрацію солей в грунті.
С. — хлібна, технічна і кормова рослина. Із зерна (містить 61—68% крохмалю, 7,8—16,7% білка, 1,7—6,5% жиру) виробляють муку, крупу, спирт, крохмаль і ін. Із стебел цукрового С. (до 18% цукру) отримують патоку (сорговий мед). Зерно і зелену масу використовують на корм з.-х.(сільськогосподарський) твариною. Солома С. — сировина для виробництва паперу, картону, плетених виробів, віників, нею покривають дахи, використовують на паливо, для загорож, з сухих стебел деяких видів отримують червону фарбу для шкір.(шкіряний) Молоді рослини багатьох видів С. отруйні.
Батьківщина С. — Екваторіальна Африка. Вторинними центрами походження вважають Індію і Китай, звідки воно проникло в ін. країни. У Індії С. вирощують з 3-го тис. до н.е.(наша ера), в Китаї і Єгипті — з 2-го тис. до н.е.(наша ера) До Європи культура завезена в 15 ст н.е.(наша ера), до Америки — в 17 ст На території СРСР С. відвіку обробляють в Середній Азії і на Далекому Сході, на Ю. Европейськой частини — лише з 19 ст Світові посівні площі С. (млн. га ) : 27,1 в 1948 — 52, 34,2 в 1961 — 65, 37,3 в 1970 і 39,8 (16,0 в Індії, 5,5 в США, 5,1 в Нігерії) в 1973; валовий збір зерна 48 млн. т (4,5 в Індії, 20,9 в США і 4,0 в Нігерії), середній урожай 12,3 ц з 1 га (1973). У СРСР С. (в основному джугару і цукрове) вирощують на невеликих площах в Середній Азії, Казахстані, Поволжье, на Ю. України, в Молдавії. Урожай зерна в передових господарствах 25—30 ц з 1 га, зеленої маси — 300—400 ц з 1 га. Кращі сорти і гібриди: Степовий 5, Катти-баш місцеве, Кубанське червоне 1677, Кормовий 5, Помаранчеве 160 і ін.
С. — просапна культура. Використовується в пожнивних, поукосних і змішаних посівах. Чуйна на добриво (90—120 кг/га NPK), цукровий С. — на гній (40 mlга ) . Спосіб посіву: широкорядний (міжряддя 60—70 см ) . На 1 га розміщують 40—120 тис. рослин. Прибирають С. на зерно у фазу його повної стиглості, на силос — в період воскової стиглості, на зелений корм — на початку викидання мітелок. Шкідники С.: тля, зволікальники, совки і стебловий метелик; хвороби — тверда і запорошена головешка, стеблова гнилизна, коренева гнилизна, бактеріози і ін.
Літ.: Деміденко Б. Р., Сорго, М., 1957: Шекун Р. М., Культура сорго до СРСР і її біологічних особливостей, М., 1964; Якушевський Е. С., Світова сортова різноманітність сорго і дороги його селекційного використання в СРСР, в збірці: Сорго в південних і південно-східних районах, М., 1967; Жуковський П. М., Культурні рослини і їх родичі, 3 видавництва, Л.. 1971.
