Сонет (італ. sonetto, від прованс.(провансальський) sonet — пісенька), тверда віршована форма: вірш з 14 рядків, розділений на 2 чотиривірші (катрена ) і 2 тривірші (терцету); у катренах повторюються лише 2 рими, в терцетах — 2 або 3. Найбільш звичайні 2 типи розташування рим: 1) «італійський» — катрени за схемою abab abab або abba abba, терцети за схемою cdc dcd або cdc cde; 2) «французький» — abba abba і ccd eed або ccd ede. Стих С. — 11-сложник в італійській і іспанській поезії, 12-сложник — у французькій, ямб 5-стопи в англійській, ямб 5- і 6-стопи — в німецькій і російській поезії. Від класичної схеми можливі всілякі відхилення: зміна порядку рим (abab baab, «Поету» А. С. Пушкіна), введення зайвих рим (abba cddc і т.п.), введення зайвих рядків (С. з кодой і т.п.), вольний порядок катренів і терцетів, використання нетрадиційних розмірів і т.д. З таких «вольних форм» канонізований до деякої міри лише «англійський С.» шекспірівського типа (abab cdcd efef gg). Чітке внутрішнє розчленовування С. дозволяє підкреслити діалектичний розвиток теми: вже ранні теоретики передбачали «правила» не лише для форми, але і для вмісту С. (паузи, крапки на кордонах строф; жодне значуще слово не повторюється; останнє слово — смисловий ключ всього вірша і пр.); у новий час розгортання теми по 4 строфам С. не раз осмислялось як послідовність «теза — розвиток тези — антитезис — синтез», «зав'язка — розвиток — кульмінація — розв'язка» і т.п.
Зі всіх твердих віршованих форм європейської поезії лише С. отримав широке і вільне вживання в ліриці. С. виник в Італії в 1-ій половині 13 ст. класичну форму отримав у флоренції в кінці 13 ст (Данте), щонайширшу популярність завойовує завдяки Ф. Петрарці (317 сонетів про Лауру), панує в ліриці італійського Відродження і бароко, з 16 ст переходить до Іспанії, Португалії, Франції, Англії (Л. де Вега, Л. Камоенс, П. Ронсар, Дю Белі, В. Шекспір, Дж. Донн і ін.), в 17 ст досягає Німеччини, в 18 ст — Росії (Ст До. Тредіаковський, А. П. Сумароков). Романтизм відроджує інтерес до С., що впав в епоху класицизму і Освіти; центром культури С. є Німеччина (А. Шлегель, Н. Ленау, А. Платний), Англія (В. Вордсворт, Е. Б. Браунінг, Д. Р. Россетті), частково слав.(слов'янський) країни (Я. Коллар, А. Міцкевич, в Росії — А. А. Дельвіг, А. А. Грігорьев) і Франція (Ш. Бодлер, Же. Ередіа). С. культивувала поезія символізму і модернізму — П. Верлен, П. Валері, Р. Д''Аннунцио, С. Георге, Р. М. Рільке, Ст І. Іванов, Ст Я. Брюсов і др.; з поетів, що здолали модернізм, — І. Бехер, але ні для одного з них ця форма не стала основною в його творчості. У сов.(радянський) поезії з формою С. експериментували І. Сельвінський, С. Кирсанов і ін.
Літ.: Гроссман Л., Поетика російського сонета, в його кн.: Боротьба за стиль, М., 1927; Шенгелі Р., Техніка вірша, М., 1960; Мороз О. Н., Етюді про сонет, Київ, 1973 (літ.); Monch W., Das Sonett. Gestalt und Geschichte Hdlb., 1955 (літ.).
