Петрарка (Petrarca) Франчесько (20.7.1304, Ареццо, - 19.7.1374, Аркуа, поблизу Падуї), італійський поет. Син флорентійського нотаріуса, що переселився в 1312 до Провансу. У 1316 П. вивчав право в Монпелье, в 1320 — в Болонье. У 1326 прийняв духовне звання, був мінорітом (членом ордена франциськанцев). Родоначальник гуманістичної культури Відродження, П. ще не повністю відійшов від середньовіччя. Але він критично переоцінював схоластику, стверджував свободу індивідуальності і надавав велике значення поетичній творчості. Філософський трактат на латинській мові «Про презирство до світу» («Secretum», 1342—43) відобразив зіткнення духовного поета «Я», прагнучого до літературної слави і оспівуючого любов до жінки, з аскетичною мораллю, від якої він ще не звільнився. Жадання поетичної слави прозвучало і в короткій автобіографії «Лист до нащадків» («Posteritati», 1374). П.— один з перших європейських гуманістів що ідеалізували античний світ. Він — автор латинської поеми «Африка» (1339—1342), «Енеїди» Вергилія, що оповідає в стилі, про 2-у Пунічну війну, а також пастушачих еклог алегоричного вмісту «Буколіки» («Bucolicum carmen». 1346—57).
В ліриці П. на італійській мові є політичні вірші. У канцоні «Моя Італія» П. з гіркотою пише про роздробленість країни, про анархію і усобиці. Іншу канцону — «Благородний дух» він присвятив Кола ді Рієнцо, якого закликає врятувати італійський народ. Але особливе значення в творчості П. має любовна лірика, присвячена Лаурі — жінці, яку він, за його словами, зустрів в церкві в 1327. Канцоньере складається з 2 частин —«На життя мадонни Лаури» і «На смерть мадонни Лаури» і містить 317 сонетів, 29 канцон, 9 секстін, 7 балад і 4 мадригали. Це своєрідний поетичний щоденник, де також виявилося протиріччя між аскетичною середньовічною свідомістю і затвердженням нового бачення світу. Пов'язана з провансальською і сіцілійською поезією, а також з школою «дольче стиль нуово», лірика П. в той же час представляє новий етап в розвитку італійської і європейської поезії. Зображення улюбленої жінки стало в П. конкретним і життєвим, а любовні переживання показані у всій їх суперечності і мінливості. П. відновив не лише вміст поезії, але створив досконалу віршовану форму, стих його музичний, образи витончені, стилістичні прийоми (антитеза і риторичне питання), що відображають сум'ятний стан його душі і що додають сонетам драматизм, не порушують плавності вірша і гармонійність характеру його поезії. Окрім лірики, П. присвятив Лаурі алегоричну поему «Тріумфи» (1354), написану терцинамі. Поема дидактична і пронизана аскетизмом.
Лірика П. зробила величезний вплив на розвиток європейської поезії (так званий петраркизм). Поряд з Данте і Дж. Боккаччо П. є творцем італійської літературної мови.
Соч.: Edizione nazionale della opere di F. Petrarca, v. 1, 10—14, Firenze, 1926—43; у русявий.(російський) пер.(переведення)— Ізбр. лірика, [пер. з італійського і коментарі А. Ефроса], М., 1955; Книга пісень, М., 1963 [сост., предісл.(передмова) і прімеч. Би. Пурішева]; Вибране, сост. і ред. Н. Томашевського, М., 1974.
Літ.: Де Санктіс Ф., Історія італійської літератури, т. 1—2, М., 1963—1964; Мокульський С. С., Італійська література. Відродження і Освіта, М., 1966; Парандовський Я., Петрарка, «Іноземна література», 1974 № 6; Хлодовський Р. І., Ф. Петрарка. Поезія гуманізму, М., 1974; Bosco U., F. Petrarca, Bari, 1961: Curato B., Introduzione а Petrarca, Cremona [1963]; Storia della letteratura italiana, v. 2 [Mil., 1965]; Quaglio A. Е., F. Petrarca [Mil., 1967]; Forster L., The icy fire. Five studies in European Petrarchism, [L.— N. Y.], 1969 (літ.); Bergin Th. G., Petrarch, N. Y., [1970] (літ.).
