Снесарев Андрій Євгенійович [1(13) .12. 1865, Стара Калітва, нині Россошинського району Воронежської області, — 4.12.1937, Москва], російський і радянський військовий діяч, Герой Труда (1928), учений-сходознавець. Народився в сім'ї священика. Закінчив математичний факультет Московського університету (1888) і Московську консерваторію; володів 14 мовами. Поступив на військову службу, закінчив Московське піхотне училище (1890) і Академію Генштабу (1899). Служив в Туркестані, займався вивченням н військово-географічним описом Середнього Сходу. Зробив поїздки по Індії, Афганістану, Тибету і Кашгарії. З 1904 в Генштабі, викладав військову географію у військових училищах. З 1910 начальник штабу козачої дивізії. Під час 1-ої світової війни 1914—18 командував полком, бригадою, дивізією. У вересні 1917 в чині генерал-лейтенанта був вибраний командиром 9-го армійського корпусу. У травні 1918 добровільно вступив в Червону Армію, до липня 1918 був військкерівником Північно-кавказького військового округу, з вересня 1918 начальником оборони Західного району загонів завіси, потім командував Західною (з березня 1919 Білорусько-литовською) армією. З серпня 1919 по липень 1921 начальник Академії Генштабу, в 1921—30 ректор і професор інституту сходознавства, одночасно (з 1924) професор Військово-повітряною і з 1926 Військово-політичною академій.
Соч.: Северо-Інднйський театр, ч. 1—2, Таш., 1903; Індія як головний чинник в середньоазіатському питанні, СП(Збори постанов) Би, 1906; Військова географія Росії, 2 видавництва, СП(Збори постанов) Би, 1910; Афганістан, М., 1921; Індія, ст 1, М., 1926.
Літ.: Андрій Євгенійович Снесарев. Життя і наукова діяльність, М., 1973.
