Службовці, працівники нефізичної і розумової праці, одержуючі заробітну плату [або (у капіталістичних країнах) платня, тобто фіксований заробіток]. Поняття С. не має точного і загальноприйнятого визначення. У англо-саксонських країнах йому приблизно відповідають поняття: працівники на платні (salaried workers, salaried employers), працівники нефізичної праці (nonmanual workers), працівники в білих комірцях (whitecollar workers). У ФРН(Федеральна Республіка Німеччини), Франції, Італії прийнято строгіше розмежування між С. і робітниками, а поняття С. (Angestellte, employes, impiegati) закріплено соціальним законодавством. Особливу групу С. в капіталістичних країнах утворюють державних посадових осіб — чиновники (officers, fonctionnaires, Bearnte), проте в одних країнах не проводиться різкого розмежування між посадовими особами державних і приватних установ (США Великобританія), у інших — чиновники користуються спеціальним правовим статусом (ФРН).
С. підрозділяються на ряд великих професор груп: адміністративно-управлінські кадри (керівні С.), інженерно-технічні працівники (ІТР) і інші групи дипломованих фахівців (науковці, викладачі вищої і середньої школи, лікарки і т. д.), торгівельні і конторські працівники. До категорії С. відноситься, отже, значна частина інтелігенції . Професії С. набувають масового характеру на стадії зрілого промислового капіталізму з останньої третини 19 ст в результаті процесу розподілу суспільної праці, а також в результаті поступової передачі капіталістами функцій управління найнятим робітникам. Збільшенню числа С. сприяють розвиток транспорту, зв'язку, торгівлі і кредиту, розширення системи освіти, медичного обслуговування зростання сфери послуг. Найважливіший чинник збільшення чисельності С. при капіталізмі — зростання бюрократичного апарату буржуазної держави, розвиток державно-монополістичного капіталізму. У США, наприклад, доля професор групи «білих комірців» в зайнятому населенні за 1900—70 збільшилася з 17,6% до 48,3%. Марксизм, відкидаючи апологетичні буржуазні теорії «нового середнього класу» (або «класу службовців»), розглядає С. не як класову, а як професор категорію представники якої займають неоднакове положення в соціальній структурі капіталістичного суспільства.
У міру розвитку капіталізму чисельність С. зростала, проте в той же час посилювалася їх соціальна диференціація. Основна маса С. поступово втрачала первинні привілейовані позиції, верхівка С., навпаки, зближувалася, а частково прямо зливалася з буржуазією. Положення значної частини С. можна визначити як проміжне. У відношенні деяких груп найманих С. класики марксизму-ленінізму вживали і такі характеристики, як «торгівельні робітники» (див. До. Маркс, в кн.: Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 25, ч. 1, с. 321, 322, 329), «торгівельний пролетаріат» (див. До. Маркс, там же, с. 330, прим.(примітка)) «... науково утворений... шар робітників...» (див. До. Маркс, там же, т. 23, с. 431), «... пролетаріат розумової праці...» (див. Ф. Енгельс, там же, т. 22, с. 432), «інженерний пролетаріат» (див. Ст І. Ленін, Ленінський сб.(збірка), XXXVII, 1970, с. 213).
Умови праці і життя різних груп С. неоднакові. Фахівці, що працюють по найму, більшою мірою зберігають властиві цій групі особливості і межі відносної привілейованої, хоча і серед них виявляється значна диференціація. Праця багато С. (поштово-телеграфних, конторських) унаслідок зростаючої механізації, автоматизації і капіталістичної «раціоналізації» зближується за умовами і характером насилу промислових робітників. Перші, як і другі, випробовують зростаючі психічні, нервові навантаження, все більше страждають від монотонності праці і незадоволення роботою. Тривалість робочого часу основні маси С. була у минулому значно менше, ніж у робітників, в сучасних умовах вона в тих і інших приблизно збігається, а інколи навіть більше в С., чим у робітників (особливо в торгівлі і на транспорті). Сталося вирівнювання заробітної плати більшості С. і робітників (в результаті швидкого зростання чисельності С., знецінення старих кваліфікацій, погіршення положення С. на ринку робочої сили і т. д.). Деякі групи С. заробляють навіть менше, ніж кваліфіковані робітники. Доходи управлінської верхівки, навпаки, у величезній мірі зросли.
Рядовиє С. випробовують наслідки загальної кризи, капіталізму, зростання дорожнечі, інфляції, а також масовою безробіття.
Ці зрушення в соціально-економічному положенні С. не відразу отримують віддзеркалення в їх свідомості. Для частини С. типове уявлення про перевагу над робітниками фізичної праці, що пояснюється як специфікою розумової праці С., так і відомою роз'єднаністю між С. і робітниками на підприємствах (С. працюють в інших приміщеннях і часто в інші години, чим робітники, інколи в безпосередньому контакті з господарями або керівниками). Підприємці зі свого боку прагнуть підтримати наявні відмінності в психології С. і робітників (проповідь «природної солідарності» між С. і капіталістами, пільги відносно соціального забезпечення, страхування і т. п.). Все це створює порівняно сприятливий грунт для впливу дрібнобуржуазної і буржуазної ідеології серед С. Поетому відсталі шари С. незрідка підтримують консервативні і реакційні сили.
Проте у міру змін у положенні С. багато рядовиє С., особливо вихідці з робочого середовища, число яких зростає, усвідомлюють свою спільність з робочим класом. За даними національних досліджень, близько половини конторських і торгівельних С. відносять себе до робочого класу. Зрушення в свідомості С. знаходять вираження в розвитку їх професійної організації, що зародилася в кінці 19 ст і отримала значний розвиток починаючи з 40-х рр. 20 ст
Комуністична партії бачать в С. близького союзника промислового робочого класу, відстоюють їх життєві вимоги і прагнуть залучити до активної боротьби проти експлуатації. Історія робочого руху свідчить про поступове втягування С. в загальну боротьбу робочого класу і всіх трудящих. У останні десятиліття і особливо з 2-ої половини 60-х — початку 70-х рр. страйку С., у тому числі спільні страйки робітників і С. в масштабі району, галузі, країни, стали звичайним явищем. Широкі маси С. гостро реагують не лише на економічних і соціальних, але і на політичні проблеми, стаючи значним чинником демократичного антимонополістичного руху.
Соціалізм вносить корінні зміни до соціального положення С. Об цьому наочно свідчить приклад радянського суспільства. У дореволюційній Росії С. (включаючи інтелігенцію) складали близько 2% самодіяльного населення. Унаслідок відносної нерозвиненості капіталізму серед них переважали дрібнобуржуазні і буржуазні елементи (чиновницька бюрократія, земські С., торговельно-промислова адміністрація). Навіть дрібні железнодорожниє і поштово-телеграфні С., яких Ленін характеризував як справжній «чиновницький пролетаріат» (див. Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 6, с. 288), мали відомі привілеї в порівнянні з робітниками. «Менш пролетарські», по вираженню Леніна, шари С. проявили коливання в ході соціалістичної революції. У те ж час значна частина нижчих С. із самого початку виступила на стороні революції. Партія більшовиків залучала пролетарські шари С. до здійснення завдань соціалістичної революції (участь в робочому контролі, в проведенні націоналізації і т. д.). Проте частина старих кадрів дрібнобуржуазних і буржуазних С. чинила опір Радянській владі (саботаж і т. п.). Відсікаючи ці ворожі елементи і здійснюючи перевиховання останньої маси, Комуністична партія поступово залучила всіх С. до соціалістичного будівництва. У міру вдосконалення радянського державного апарату, розвитку індустріалізації, колективізації і культурної революції класовий склад С. мінявся, поповнюючись вихідцями з лав робочих і селян.
Чисельність С. значно зросла. У 1940 вона складала 10,2 млн., а в 1974 — вже 29,6 млн. При цьому істотно змінилося співвідношення між С. фахівцями і неспеціалістами: у 1940 перших було в 4 рази менше, ніж других; у 1970 переважали вже фахівці (132% до чисельності неспеціалістів). У професійному складі С. також відбуваються постійні зміни: найшвидше збільшується чисельність ІТР (8,5 млн. в 1970), науковців і викладачів (5 млн.), медичних працівників (2,7 млн.). Піднімається рівень загальної і спеціальної освіти С. В 1939 лише 51,9% осіб, зайнятих переважно розумовою працею мали середню і вищу освіту, в 1975 — вже 96,8%. Відбувається злиття або зближення частини С. з робочим класом.
В СРСР і інших соціалістичних країнах С. користуються всіма соціальними завоюваннями, які приніс соціалізм. Рівень матеріального добробуту С. зростає у міру зростання матеріального добробуту всього народу. С. є активними будівельниками нового суспільства. Для соціалістичних країн характерний високий рівень професійній організації С. Значительная частина передових С. об'єднана в рядах марксистсько-ленінських комуністичних і робочих партій.
Літ.: Маркс До., Капітал, т. 1—3, Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 23—25 (ч. 1—2); його ж, Теорії додаткової вартості (IV том «Капіталу»), там же, т. 26, ч. 1—3; Енгельс Ф., Суспільні класи — необхідні і зайві, там же, т. 19; Ленін Ст І., Рецензія. Karl Kautsky. Bernstein und das sozialdemokratische Programm, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 4; його ж, Внутрішній огляд, там же, т. 5; його ж, З економічного життя Росії, там же, т. 6; його ж, Трударі і робоча демократія, там же, т. 21; його ж, Держава і революція, там же, т. 33; його ж. Чи утримають більшовики державну владу?, там же, т. 34; його ж, Як нам реорганізувати Рабкрін, там же. т. 45; Міські середні шари сучасного капіталістичного суспільства, М., 1963; Проблеми зміни соціальної структури радянського суспільства, М., 1968; Сенявський С. Л., Зміни в соціальній структурі радянського суспільства. 1938—1970, М., 1973; Песчанський Ст Ст, Службовці в буржуазному суспільстві, М., 1975; Croner F., Die Angestellten in der rnodernen Gesellschaft, Fr.-M. — W., 1954; Miiis C. W., White collar, Oxf., [1959]; Lock wood D., The blackcoated worker, [2 ed.], L., [1966]; Steiner H., Soziale Strukturveranderungen im modernen Kapitalismus. Zur Klassenanalyse der Angestellten in Westdeutschland, B., 1967.
