Сибірські літописи, російські літописи кінця 16—18 вв.(століття) по історії Сибіру (Есиповськая, Кунгурськая, Ремезовськая, Строгановськая і ін.), основне джерело ранньої історії російського Сибіру. Пізніше складені «Записки до Сибірської історії службовці», «Новий Сибірський літопис» І. Черепанова; «Літопис м. Іркутська з 1652 р. до наших днів» П. Пежемського; «Короткий літопис Енісейського і Туруханського краю губернії» (1594—1893) Енісейськой А. І. Китманова. Всього відомо понад 40 С. л.
Питання походження, достовірності і взаємин С. л. по-різному вирішуються в історіографії (А. І. Андрєєв, А. А. Введенський і ін.). Традиційна схема розвитку сибірського літописання запропонована С. Ст Бахрушиним . Він вважав, що в 1621 учасники походів Ермака склали «Написання, що не дійшло до нас, який пріїдоша до Сибіру...», а на його основі в 1622 був складений Синодик собору Тобольська. С. Есипов, використавши «Написання...» і Синодик, склав в 1636 свій літопис. В середині 17 ст по «Написанню...» і матеріалам архіву промисловців Строганових була написана Строгановськая літопис, безпосередньо не пов'язана з Есиповськой. В кінці 16—2-ій половині 17 вв.(століття) була створена Кунгурськая літопис, висхідна до усних розповідей учасників походу Ермака і народним відданням кінця 16 ст, а в кінці 17 ст була складена Ремезовськая літопис. Тоді ж самостійно виник «Опис Нові Землі Сибірської держави» Никифора Венюкова. У літературі висловлювалися і ін. точки зору на походження С. л.
Публ.: Сибірські літописи, СП(Збори постанов) Би, 1907; Короткий Сибірський літопис (Кунгурськая),
Літ.: Бахрушин С. Ст, Питання про приєднання Сибіру в історичній літературі, в його кн.: Наукові праці, т. 3, ч. 1, М., 1955; Мірзоєв Ст Р., Приєднання і освоєння Сибіру в історичній літературі XVII ст, М., 1960; Андрєєв А. І., Нариси по джерелознавству Сибіру, М. — Л., 1960.
