Сан-Стефанський мирний договір 1878, прелімінарний договір, що завершив російсько-турецьку війну 1877—78. Підписаний 19 лютого (3 березня) в Сан-Стефано (San Stefano, нині Ешилькей, поблизу Стамбулу) з російського боку графом Н. П. Ігнатьевим і А. І. Нелідовим, з турецькою — Сафветом-пашею і Саадуллой-беєм на основі ув'язненого 19 (31) січня в Адріанополе перемир'я. По З.-С. м. д. Чорногорія, Сербія і Румунія отримували повну незалежність, їх території значно розширювалися; зокрема, Румунія отримувала Північну Добруджу (ст. 1—5). Боснії і Герцеговині надавалася автономія в рамках імперії Османа (ст. 14). Болгарія від Дунаю до моря Егейського і від Чорного моря до Охрідського озера перетворювалася на васальну по відношенню до Туреччини державу, але оголошувалася автономним князівством з правом обрання князя (ст. 6—7). Турецькі війська виводилися з Болгарії, росіяни залишалися в ній на 2 роки (ст. 8). До Росії відходили Батум, Ардаган, Каре, Баязет і Південна Бесарабія, відторгнута від неї по Паризькому мирному договору 1856 (окрім островів в дельті Дунаю). Туреччина зобов'язалася виплатити Росії 310 млн. крб. контрибуції (ст. 19), створити в Епіре, Фессалії і Албанії управління за типом введеного в 1868 на Криті (ст. 15), здійснити реформи в Турецькій Вірменії (ст. 16). Договір викликав протидію західних держав, особливо Великобританії і Австро-Угорщині, і був на Берлінському конгресі 1878 замінений багатобічним договором, значно менш вигідним для Росії і Болгарії. Найважливіший результат російсько-турецької війни, виражений в З.-С. м. д., — звільнення Болгарії від турецького панування, створення болгарської національної державності — був збережений (хоча і із значним зменшенням території болгарського князівства).
Публ.: Збірка договорів Росії з іншими державами. 1856—1917, М., 1952.
