Самооцінка, оцінка особою самою себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. Відносячись до ядра особи, С. є найважливішим регулювальником її поведінки. От С. залежать взаємини людини з тими, що оточують, його критичність, вимогливість до себе, відношення до успіхів і невдач. С. пов'язана з рівнем домагань людини, тобто мірою трудності досягнення цілей, які він ставить перед собою. Розбіжність між домаганнями людини і його реальними можливостями веде до неправильної С., унаслідок чого поведінка особи стає неадекватною (виникають емоційні зриви, підвищена тривожність і т. д.). С. отримує об'єктивне вираження і в тому, як людина оцінює можливості і результати діяльності інших людей.
В роботах радянських психологів показаний вплив С. на пізнавальну діяльність людини (сприйняття, вистави, вирішення інтелектуальних завдань), визначені прийоми формування адекватної С., а в разі її деформації — її перетворення шляхом виховної дії на особу.
Літ.: Ананьев Би. Р., Психологія педагогічної оцінки, в кн.: Праці інституту мозку ним. В. М. Бехтерева, т. 4, Л., 1935; Божовіч Л. І., Особа і її формування в дитячому віці, М., 1968; Ліпкина А. І., Рибак Л. А., Критичність і самооцінка в учбовій діяльності, М., 1968; Ліпкина А. І., Самооцінка і формування особи школяра, «Питання філософії», 1973 № 12; Hoppe F., Erfolg und Misserfolg, «Psychologische Forschung», 1930 № 4; Allport G. W., Pattern and growth in personality, N. Y., 1961.
