Савіч (Savič) Павлові (р. 10.1.1909, Салоніки, Греція), югославський фізико-хімік, академік Сербської академії наук і мистецтв (1947). Після закінчення (1932) Бєлградського університету — асистент по фізичній хімії, в 1934—39 працював в Інституті радію в Парижі. У 1939—41 професор Бєлградського університету. Член Союзу комуністів Югославії (1939). Учасник Народно-визвольної війни в Югославії 1941—45 . В 1943 вибраний помічником голови Антифашистського веча народного звільнення Югославії. У 1944—45 в Москві член військової місії Народно-визвольної армії Югославії. У 1945—46 працював науковим співробітником в системі АН(Академія наук) СРСР. У 1947 С. організував інститут по вивченню будови матерії (з 1953 інститут ядерних досліджень ім. Бориса Кидріча), яким керував до 1960; у 1955—60 заступник голови Югославської комісії з ядерної енергії. Професор природно-математичного факультету Бєлградського університету. Спільно с І. Жоліо-кюрі С. відкрив явище розпаду ядер урану при опроміненні його нейтронами. Розробив метод здобуття низьких температур; створив оригінальну теорію про причини обертання системи часток і поведінки матеріалів в умовах високого тиску. Іноземний член АН(Академія наук) СРСР (1958).
Літ.: Ko je kou Yugoslaviji, Beograd, 1970, р. 927; The international Who''s Who 1973-1974, 37 ed., L., 1973, р. 1496.
