СС (йому. SS, сокр.(скорочено) від Schutzstaffeln — охоронні загони), привілейована воєнізована організація у фашистській Німеччині. Зародком СС з'явився сформований в травні 1923 з відданих А. Гитлеру членів штурмових загонів (СА) «ескорт фюрера» (пізніше «штурмова група Гітлер»). У листопаді 1923 ця група разом з нацистською партією і СА була розбещена за участь в спробі державного перевороту (Мюнхенський путч 1923). Власне СС, в завдання яких спочатку входила охорона фюрера і фашистських зборищ, створені в листопаді 1925 і в 1926 підпорядковані керівництву знов легалізованих СА. У 1929 Гітлер призначив главою СС (рейхсфюрером СС) Р. Гиммлера, якому було поставлена завдання перетворити СС на «добірний загін» для знищення «зрадників» усередині СА і нацистській партії. У СС відбиралися фанатично віддані фюрерові члени СА, повноцінні в «расовому відношенні» («арійське походження» з кінця 18 ст) і фізично сильні люди. В командного складу СС існували свої особливі звання (шарфюрер, штурмфюрер, штурмбаннфюрер і ін.). Чисельність СС з 280 чіл. (1929) збільшилася до часу приходу фашистів до влади (січень 1933) до 52 тис. чіл. Разом з СА охоронні загони брали участь в кривавих погромах комуністичних і ін. прогресивних організацій Німеччини під час підпалу рейхстагу (лютий 1933) і ін. У ніч на 30 червня 1934 СС за наказом Гітлера розправилися з опозиційними лідерами СА, після чого стали самостійною організацією, одній з головних опор фашистського режиму і головним знаряддям терористичної людиноненависницької політики нацистської партії. У 1934 із загального складу СС були виділені частини «мертва» (Totenkopf-verbande; до початку 1945—30 тис. чіл.) голова для охорони концентраційних таборів і розправи над їх в'язнями, а також частини спеціального призначення СС (Ss-verfungungstruppen), які в листопаді 1939 перейменовані у війська СС (Waffen SS). В ході 2-ої світової війни 1939—45 чисельність військ СС зросла з 4 полків (18 тис. чіл.) в 1939 до 38 дивізій (близько 950 тис. чіл.) в грудні 1944. Військами СС були добірні ударні з'єднання (в т.ч. 8 танкових і 8 моторизованих дивізій) сухопутних сил фашистської Німеччини відрізнялися крайнім фанатизмом і винятковою жорстокістю в тилу і на фронті. Складовою частиною СС була «служба безпеці» — СД (Sicherheitsdienst SS), створена в 1931 помічником Гиммлера Р. Гейдріхом для шпигунства за членами СС і нацистській партії, а потім що перетворилася на головний орган розвідки і контррозвідки фашистської Німеччини. У міру розвитку СС зливалися з державним апаратом фашистської Німеччини. У вересні 1939 в системі СС було створено Головне імперське управління безпеки (РСХА), якому були підпорядковані СД, гестапо (політична поліція) і кримінальна поліція; у листопаді 1939 гестапо і кримінальну поліцію було включено до складу СС. У 1943 рейхсфюрер СС, ставши міністром внутрішніх справ, зосередив в своїх руках всю повноту влади над каральним терористичним апаратом в Германії і на окупованій території, спираючись на обласних і окружних керівників СС на території Німеччини і на вищих керівників СС і поліції на окупованій території. Для проведення масового терору на території СРСР в травні 1941 було створено 4 «айнзатцгруппи» (А, В, З, D) у складі 800—1200 чіл. кожна, які проводили масове знищення радянських громадян за допомогою вермахту і військ СС. Після розгрому фашистської Німеччини СС були оголошені поза законом, а вироком Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі визнані злочинною організацією німецького фашизму.
Літ.: СС у дії. Документи про злочини СС, пер.(переведення) з йому.(німецький), М., 1969; Calic Е., Himmier et son empire, Р., 1966.
