Рядковий спів, вигляд староруського церковного багатоголосся. Учасники хору не ділилися на партії по регістровій або тембровій ознаках. У С. п. застосовувалося 2—3, рідше 4 голоси. Всі голоси мали мелодійне значення, функціональна гармонія була відсутня. Основна мелодія займала в партитурі середнє місце; цей голос називали дорогою, крайні голоси — верхи і низом (виконавці відповідно називалися подорожніми, вершникамі і ніжникамі). У 4-голосних творах була ще мелодія, звана демеством (її виконавці іменувалися демественникамі). У партитурі зазвичай поєднувалися принципи «стрічкового» багатоголосся (висотний і ритмічний контур мелодії зберігався у всіх голосах) і поліфонії підголоска. Згідно з документами, С. п. було відомо в Москві вже в 20-і рр. 17 ст Рукописи, що збереглися, відносяться до середини 17 ст Пізніше С. п. було витиснено партесним співом .
