Рудаки Абу Абдаллах
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Рудаки Абу Абдаллах

Рудаки Абу Абдаллах (за іншими даними, Абуль Хасан) Джафар (близько 860, селище Панджрудак, нині Таджицькою РСР, — 941, там же), таджицький і персидський поет. Вважається родоначальником поезії на фарсі. Рано прославився як співець і музикант-рапсод, а також, ймовірно, і як автор. Будучи, за переказами, сліпим від народження, він проте здобув хорошу схоластичну освіту, знала арабська мова. Понад 40 років очолював плеяду поетів при дворі саманідських правителів Бухари, досягнувши великої слави і багатства. Незадовго до смерті піддався вигнанню і помер в убогості. З літературної спадщини Р. (за переказами — більше 130 тис. двустіший; інша версія — 1300 тис. — неправдоподібна) дійшов до нас тільки-но тисяча двустіший. Цілком збереглися касида «Мати вина» (933) і автобіографічна «Ода на старість», а також близько 40 четверостіший ( рубаї ). Останнє — фрагменти творів панегіричного, ліричного і дидактичного вмісту, у тому числі з поеми «Розжарювала і Дімна» (переклад з арабського, 932) і п'яти інших поем. Поряд з хвалебною і анакреонтичною темами у віршах Р. звучить віра через людський розум, заклик до знання, чесноти, активній дії на життя. Лаконізм, простота поетичних засобів, доступність образу в поезії Р. і його сучасників характеризують створений ними «класичний» (інакше хорасанський, або Туркестан) стиль персоязичной літератури, що зберігався до кінця 11 ст На передбачуваній могилі Р. в його рідному селенії споруджений мавзолей.

  Соч. у русявий.(російський) пер.(переведення): Вірші, М., 1964; Лірика, М., 1969.

  Літ.: Бертельс Е. Е., Історія персидсько-таджицької літератури, М., 1960; Мірзоєв А. М., Рудаки. Життя і творчість, пер.(переведення) з тадж.(таджицький), М., 1968; Тагирджанов А. Т., Рудаки. Життя і творчість. Історія вивчення, Т., 1968; Нафіси С., Ахвал ва аш’аре Абу Абдаллах-Джафар... Рудаки, т. 1—3, Тегеран, 1310—19 ц.р. х. (1931—40): Тальман Р. О. і Юнусова А., Рудаки. Покажчик літератури, Душанбе, 1965.

  А. Н. Болдирев.