Роша межа, критична відстань від планети, ближче за яке, унаслідок руйнівної дії гравітаційних сил, неможливе існування супутників. Досліджений французьким астрономом Е. Рошем (Е. Roche; 1820—83), що встановив, що для рідких супутників вказана межа А = 2,5 R, де R — радіус планети. Оскільки кільця Сатурну лежать усередині Р. п. (радіус зовнішнього краю зовнішнього кільця дорівнює 2,3 екваторіального радіусу планети), Рош прийшов до висновку, що вони складаються з дрібних твердих часток (1848): цей вивід був пізніше підтверджений іншими дослідниками. Вивчення дії гравітаційних сил на твердий супутник було виконане Х. Джефрісом (1947), який з'ясував, що внутрішня напруга, необхідна для руйнування твердого супутника, може виникнути лише при значних розмірах супутника. Так, для руйнування твердого супутника, що наблизився до поверхні Юпітера, необхідно, щоб його діаметр був не менше 400—500 км.
