Роллан (Rolland) Ромен (29.1.1866, Кламси, — 30.12.1944, Везле), французький письменник, громадський діяч, учений-музикознавець. Народився в сім'ї нотаріуса. Здобув гуманітарну освіту у Вищій нормальній школі в Парижі.
В 1895 захистив в Сорбонне дисертацію «Походження сучасного оперного театру. Історія опери в Європі до Люллі і Ськарлатті». З 1897 професор (курс історії музики) Нормальної школи, в 1902—12 — Сорбонни, за завданням якої організував і очолив музичну секцію Школи вищих соціальних наук. Спільно з Же. Комбарье, П. Обрі і іншими заснував журнал «Ревю д''істуар е критик мюзікаль» («Revue d''histoire et critique musicale», 1901). Автор досліджень по історії музики, монографій, статей. Вже в ранніх драмах «Святий Людовик» (1897), «Аерт» (1898) позначилося своєрідність Р.-художника: гострота етичної проблематики, тяжіння до діяльних героїчних характерів. Його ідейно-естетична позиція обгрунтована в книзі «Народний театр» (1903). В кінці 90-х рр. Р. почав роботу над циклом драм про Велику французьку революцію: «Вовки», «Торжество розуму», «Дантон», «Чотирнадцяте липня» (1898—1902).
Нарис Р. про Л. Бетховене (1903) відкрив серію біографій великих людей — творців мистецтва. У 1907 з'явилося «Життя Мікеланджело», в 1911 — «Життя Толстого». Р. ще в студентські роки писав Л. Н. Толстому і отримав від його відповідь; російський письменник, по визнанню самого Р., зробив на нього серйозний вплив. Пошуки широкої епічної форми у дусі «Війни і світу», відгомони думок Толстого про художню творчість як подвижницьку діяльність на благо людям — все це позначилося в 10-млосному романі-епопеї Р., такому, що приніс йому світову славу, — «Жан-Крістоф» (1904—12). В образі німецького музиканта — новатора і бунтаря — знайшли віддзеркалення межі особи Бетховена. Р. втілив тут свою мрію про творчому генієві, що формується в боротьбі з деспотизмом властей, підкупним світом буржуазії і його хворобливо рафінованим мистецтвом. Твір насищено пристрасною публіцистикою. У епопеї розкривається духовна біографія героя, що прослідила з великим багатством психологічного аналізу, проникненням в таємниці творчого процесу; фоном є панорама Європи. Передбачаючи близьку світову війну, Р. протиставляє їй ідею братерства народів.
Проблеми, що живо займали Р., — долі культури, мистецтва в історично переломну епоху, взаємовідношення «думки і дії», творчої особи і народу — ставляться знову і на новий лад в повести «Кола Брюньйон» (закінчена в 1914, опубл.(опублікований) 1918), написаній в манері фольклорній стилізації барвистою і живою ритмічною прозою. Дія відбувається в Бургундії на початку 17 ст Герой, непокірний і глузливий Кола Брюньйон, — живе втілення народного духу.
1-я світова війна 1914—18 застала Р. в Швейцарії. З серпня 1914 він став систематично виступати у пресі як антивоєнний публіцист. Його статті об'єднані в збірках «Над сутичкою» (1915) і «Передвісники» (1919). Р. апелював до розуму і совісті «вбиваних народів», викривав капіталістичних магнатів як винуватців усесвітнього побоїща, не закликаючи, проте, до революційної дії. Антивоєнні переконання Р. по-різному заломилися в драматичній сатирі «Лілюлі» (1919) і в ліричній повісті «Пьер і Люс» (1920). У романі «Клерамбо» (1920) відбилися шукання західноєвропейської інтелігенції, обуреної імперіалістичним варваром і трагічно відірваною від народу.
Р. вітав Лютневу революцію 1917 в Росії. Велику Жовтневу соціалістичну революцію він сприйняв як подія величезного міжнародного значення, але довгий час відкидав диктатуру пролетаріату і революційні методи боротьби з експлуататорами. Такої позиції дотримувався Р. і в 20-і рр. Його драми про Французьку революцію — «Гра любові і смерті» (1925), «Вербне воскресіння» (1926), «Леоніди» (1927), затверджуючи велич революції, висували на перший план людські трагедії і жертви. У пошуках ненасильницьких форм суспільної дії Р. звернувся до досвіду індійського народу і його релігійно-етичних учень (книги про Махатму Ганді, Рамакрішне, Вівекананде). В той же час він продовжував уважно стежити за ходом розвитку СРСР, дружньо переписувався с М. Горьким, виступав проти антирадянських кампаній і військових приготувань імперіалістичної буржуазії. Поступово, не без труднощів і коливань, здійснювався перелом в поглядах Р., що виразився в його статтях «Прощання з минулим» (1931), «Ленін. Мистецтво і дія» (1934), збірках публіцистичних статей «П'ятнадцять років боротьби» і «Світ через революцію» (обидва 1935). Разом з А. Барбюсом Р. брав участь у підготовці конгресів проти війни і фашизму, став одним з ідейних натхненників міжнародного антифашистського фронту. У 1935 Р. побував в СРСР на запрошення М. Горького.
Основний художній твір Р. після 1-ої світової війни — роман «Зачарована душа» (1922—33). У історії ідейного розвитку героїні романа Аннети Рівьер і її сина Марка відбиті типові процеси духовного життя передової європейської інтелігенції, дорога від індивідуалістичного бунту або одиничних актів гуманності до участі в організованій боротьбі мас проти сил старого світу. Роман застерігає людство про небезпеку фашизму. Смерть Марка, загиблого у вуличній сутичці з італійським фашистом, викликає в Аннете різкий душевний перелом і приводить її в лави борців. Герої романа не раз звертаються в своїх спорах і думках до досвіду Радянського Союзу. У 1939 Р. закінчив монументальну трагедію «Робесп'єр», т.ч. завершивши роботу над циклом драм про Французьку революцію.
Картини загибелі Робесп'єра і його сподвижників освітлені ідеєю величі, невигубної сили визвольного руху людства.
Роки 2-ої світової війни 1939—45 Р. провів у Везле, в зоні окупації, хворий, відірваний від друзів. Закінчені в цей час автобіографічні мемуарні твори деколи несуть відбиток важкої пригніченості. Проте Р. напружено працював, розглядаючи свій літературну працю як форму опору окупантам. Під час війни він завершив багатотомну працю про Бетховена (цикл книг під загальним назва «Бетховен. Великі творчі епохи», опубл.(опублікований) 1928—45), потім — біографію Ш. Пеги (що вийшла після звільнення Франції, в грудні 1944).
Р. залишив значний слід в історії французької і світової літератури. Рано усвідомивши історичне своєрідність епохи, він поклав в основу своєї творчості принцип героїчного діяння. У пошуках і сумнівах Р. відбилися об'єктивні протиріччя розвитку значної частини західної інтелігенції в епоху переходу від капіталізму до соціалізму. Вставши на сторону Жовтневої революції, Р. дав повчальний приклад західноєвропейським діячам культури, допоміг їм знайти своє місце в суспільному житті і боротьбі. Новаторство Р. як художника тісно пов'язано з ідейною природою його творчості. Оригінальні межі художньої манери Р. допомагали йому поставити гострі проблеми епохи і передати драматичний характер руху людства до майбутнього. Нобелівська премія (1915).
Соч.: Cahiers Romain Rolland, v. 1—23, P. [1948—75]; Romain Rolland. Journal des anneés de guerre, P., 1952; Textes politiques, sociaux et philosophiques choisis. P., 1970; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Собр. соч.(вигадування), т. 1—20. Л., [1930]—1936; Собр. соч.(вигадування), т. 1—14, М., 1954—58; Соч., т. 1—9, М., 1974; Спогади, М., 1966.
Літ. : Гіркий М., [Стаття], Собр. соч.(вигадування) у тридцяти томах, т. 24, М., 1953; Луначарський А. Ст, [Статті], Собр. соч.(вигадування), т. 4—5, М., 1964—65; Балахонів Ст Е., Р. Роллан в 1914—1924 роки, Л., 1958; його ж, Р. Роллан і його час («Жан-Крістоф»), Л., 1968; його ж, Р. Роллан і його час. Ранні роки, Л., 1972; Мотильова Т., Творчість Р. Роллана, М., 1959; її ж, Р. Роллан, М., 1969; Дюшен І., «Жан-Крістоф» Р. Роллана, М., 1966; «Europe», 1926 № 38; 1955 № 109— 110; 1965 № 439—40; Cheval R., R. Rolland, l''allemagne et la guerre, P., 1963; Barrère J.-B., R. Rolland par luimême, [P., 1968]; Pérus J., R. Rolland et М. Gorki, P., 1968.
