Рокотов Федір Степанович [1735(?), с. Воронцово, нині в межі Москви, — 12(24) .12.1808, Москва], російський живописець-портретист. Син кріпака. Вчився в петербурзькій АХ(Академія витівок) (з 1760). З 1762 ад'юнкт АХ(Академія витівок), з 1765 академік. Вивчаючи виконані в Росії твори Л. Токке і П. Ротарі, Р. один з перших російських живописців упевнено опанував прийомами західноєвропейського парадного портрета середини 18 ст (портрет Катерини II, 1763, Третьяковськая галерея і Російський музей, Ленінград). В той же час природність, безпосередність образів, властиві раннім погрудним портретам Р. (портрет І. Л. Голеніщева-Кутузова, 1-я половина 1760-х рр., Російський музей), характеризують його як продовжувача традицій російського портрета 1-ої половини 18 ст У 1765 Р. переселився до Москви, де поклав початок своєрідної «московської» гілки російського портретного мистецтва. Зближується з найбільш освіченими московськими сім'ями (Воронцови, Струйськие і ін.), з представниками інтелігенції тієї пори, Р. знайшло громадянство із співзвучним йому чином думок, проникся показовим для московського дворянства духом опозиційності по відношенню до петербурзького устрою життя, з його показним блиском і суєтністю. У інтимних портретах Р. 60—70-х рр. неприйняття всього показного, зовні ефектного виступає в приглушеній загального настрою, в щирості, внутрішній натхненності і в той же час прихованої відчуттів героїв. Єдиний круг персонажів з'являється в портретах поета В. І. Майкова (близько 1765), А. І. Воронцова (кінець 1760-х рр.), А. П. Струйськой (1772), невідомою в рожевому платті (1770-і рр.), невідомого в треуголці (1-я половина 1770-х гг.; все — в Третьяковськой галереї). Особливо залучали Р. серйозні юнацькі особи. Вони виступають на світло немов з глибокого мороку, виконані поетичності і пройняті чарівливістю молодості, що протягає в ніжному кольорі губ і рум'янці щік, у вологому блиску очей з-під темних полукружій брів. Емоційна дія живопису Р. багато в чому залежить від все перетворюючої сили світла. Потік неяскравого, але інтенсивного світла як би стоншує фігури, часто не охоплюючи модель в цілому, але лише викликаючи з темноти освітлену сторону особи і шиї, висунуте вперед плече; рідкі мазання білилами або рожевою фарбою створюють враження мерехтіння в напівтемряві мережив коштовностей або муарових стрічок. У 1780-і рр. в портретах Р. середовище, атмосфера немов вияснюються. На зміну ваблячій напівімлі приходять виразніші барвисті тони, об'єми стають визначенішими (портрети: Ст Е. Новосильцової, 1780, Третьяковськая галерея; подружжя Суровцевих, 2-я половина 1780-х рр., Е. Ст Санті, 1785; все три — в Російському музеї). Портрети, найчастіше овальні по формату, стають нарядно і імпозантнєє, а ідеал людського, що завжди захоплював Р. достоїнства і краса усвідомлюється тепер як властиве моделі відчуття високого, незрідка ледве зарозумілої, духовної переваги над тим, що оточує. У пізній творчості Р. позначається загальний для російського мистецтва перехід від витонченості рококо до ясності і строгості класицизму. Останні відомі роботи Р. відносяться
до 1790-м-коду рр.
Літ .: Лебедев А. Ст, Ф. С. Рокотов М. — Л., 1945; Лапшина Н., Ф. С. Рокотов, М., 1959.
