Реінвестиції іноземного капіталу в країнах, що розвиваються, вкладення за рахунок використання частини прибули, отримуваною від експлуатації природних і людських ресурсів цих країн. Для економічно слаборозвинених країн характерний гострий інвестиційний голод (див. Інвестиція ), унаслідок чого більшість з них вимушена відкривати дорогу іноземному капіталу в національну економіку і навіть створювати пільгові умови для його припливу. Ці причини, а також висока міра експлуатації і особливості природного характеру забезпечують іноземному капіталу, що діє в економічно слаборозвинених країнах, зазвичай вищу масу і норму прибули з розрахунку на рівновеликий капітал. Так, в середині 60-х рр. лише 14% закордонних активів «Стандард ойл компані оф Каліфорнію» (США) забезпечували їй 45% доходів. Норма прибули на вкладений за кордоном капітал перевищувала 35%, тоді як норма прибули по всіх активах компанії складала 11,2%. У економіці держав Латинської Америки діяли сотні дочірніх компаній монополій США (з кількістю робітників понад 100 чіл. їх налічувалося в кінці 60-х рр. близько 650). Щорічні капіталовкладення цих компаній складали 700 млн. дол.(долар), а прибули — 1440 млн. дол.(долар)
Прибутку іноземного капіталу в країнах Азії, Африки і Латинської Америки дозволяють в широких масштабах здійснювати Р. Об'ем їх значителен. Так, в прямих приватних капіталовкладеннях країн — членів Комітету допомоги розвитку організації економічного співробітництва і розвитку (у нього входять 17 імперіалістичних держав, включаючи США, Великобританію, Японію, Францію, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини), Італію, Канаду) на долю Р. доводилося в 1962 — 64 41,8%, в 1966 — 46,7%. З 1967 в міжнародній буржуазній статистиці зникли узагальнювальні дані, а з 1972 і дані по країнах, проте немає підстав вважати, що роль реінвестування в економіку країн Азії, Африки і Латинської Америки змінилася (у прямих приватних капіталовкладеннях США їх питома вага складала в 1969 40%, в 1971 — 41,2%, в західно-німецьких вкладеннях — відповідно 42,2% і 78,8% ).
Основні причини інтенсивного реінвестування: 1) значне збільшення прибутків філій монополій, розміщених на території країн, що розвиваються що дозволяє все велику частину нерозподіленого прибутку направляти на розширення свого виробництва. У нових прямих приватних капіталовкладеннях США Р. складали в 1964 (у млн. дол.(долар)) 297, а в 1971 — 645, в західно-німецьких вкладеннях в ті ж роки — відповідно 51,2 і 157,6, в англійських в 1967 — 112 і 137; 2) погіршення «інвестиційного клімату» в районах, охоплених національно-визвольним і антиімперіалістичним рухом. Тому нові інвестиції поступають в ці райони у відносно обмежених кількостях, а раніше створені філії розширюють виробництво в основному за рахунок реінвестування прибутків і використання в тих же цілях амортизаційних фондів; 3) у державах, що стали на дорогу незалежності, вивіз прибутків за кордон законодавчо обмежений, і зарубіжні монополії зобов'язані певні суми прибули знов вкладати в економіку даної країни. Проте цей процес має і свої негативні сторони, оскільки підсилює позиції іноземного капіталу, збільшує його концентрацію і тим самим сприяє ще більшому зростанню прибутків.
Зростання об'ємів реінвестування не означає припинення викачування прибутків з країн Азії, Африки і Латинської Америки іноземними монополіями.
