Реновація (від латів.(латинський) renovatio — оновлення, відновлення) основних фондів, економічний процес заміщення що вибувають в результаті морального і фізичного зносу виробничих основних фондів новими — необхідна умова забезпечення безперервності суспільного виробництва. Р. здійснюється шляхом заміни окремих вибуваючих засобів праці; за допомогою реконструкції підприємств або їх підрозділів, в ході якої замінюється і частина зношених основних фондів: шляхом будівництва нових підприємств замість ліквідовуваних старих. Джерелом капітальних вкладень на Р. служить амортизаційний фонд. У СРСР частина амортизаційного фонду залишається у розпорядженні підприємств (об'єднань), прямує до фонду розвитку виробництва і використовується переважно на Р. Другая його частина розподіляється згідно з централізованим планом капітальних вкладень і йде перш за все на збільшення і в меншій мірі на Р. основних фондів. Необхідний об'єм Р. визначається мірою зносу засобів праці. При простому відтворенні він дорівнює сумі амортизації основних фондів, що діють, при розширеному — тим менше цієї величини, чим продолжітельнєє терміни служби і вище темпи зростання основних фондів. У 1970 фактичний Р. в промисловості СРСР дорівнював 15% від величини введення в дію основних фондів. В ході Р. зношені машини, устаткування і так далі, як правило, замінюються досконалішими засобами праці. Тому ефективність суспільного виробництва підвищується у зв'язку із скороченням економічно доцільних (і відповідних їм нормативних) термінів служби основних фондів. Використання цієї можливості залежить від темпів технічного прогресу у виробництві нових засобів праці і від відповідності фактичних термінів служби основних фондів економічно доцільним. Див. також Амортизація основних фондів.
