Радус-Зеньковіч Віктор Олексійович
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Радус-Зеньковіч Віктор Олексійович

Радус-Зеньковіч Віктор Олексійович [31.12.1877(12.1.1878), Архангельськ, — 4.10.1967, Москва], радянський партійний і державний діяч. Член КПРС з 1898. Народився в сім'ї політичного засланця. Вчився в Московському університеті. У 1902 висланий в Іркутську губернію, біг за кордон. Працював складачем в друкарні «Іскри» в Женеві. З 1903 в Росії, член комітетів РСДРП в Миколаєві, Баку, Москві, працював у військовій організації РСДРП в Петербурзі і Гельсингфорсе. Делегат 1-ої конференції РСДРП (Таммерфорс, 1905). У 1908 засуджений на каторгу (відбував в московській в'язниці Бутирськой), з 1913 на поселенні в Іркутській губернії. Після Лютневої революції 1917 вів партійну роботу в Мінську; з липня в Саратові: член виконкому Ради, редактор партійного органу «Соціал-демократ» і «Вістей Саратовської ради». У 1918 і 1930—33 заступник наркома праці РРФСР. У 1919—20 завідувач агітпропом губкома РКП (б), голова губісполкома в Саратові. У 1920—22 голова СНК(Рада Народних Комісарів) Киргизькою (Казахською) АССР, секретар Киргизького бюро ЦК РКП (6). З 1923 член ЦКК(Центральна контрольна комісія) РКП (6), в 1926—30 кандидат в члени Президії ЦКК(Центральна контрольна комісія) ВКП (б). У 1925—27 голова ЦКК(Центральна контрольна комісія) КП (б) і нарком РКИ в Білорусії. У 1933—37 голова ЦК профспілки робітників зв'язку. З 1938 на науковій роботі, з 1940 співробітник інституту марксизму-ленінізму. Делегат 12—17-го і 22-го з'їздів партії. Був членом ВЦИК. З 1956 персональний пенсіонер. Нагороджений орденом Леніна, орденом «Знак Шани» і медалями.

  Соч.: Сторінки героїчного минулого, М., 1960.

  Літ.: Ленін Ст І., Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво (див. Довідковий том, ч. 2, с. 467); Тіхонова З. Н., Ст А. Радус-Зеньковіч, «Питання історії КПРС», 1968 № 3.