Раджастханськая література, література раджастханцев, одного з народів Індії (штат Раджастхан). Зародилася в 11 ст У 15 ст складаються літературні мови — дінгал (у основі діалект марварі) і пінгал (у основі діалект хінді — брадж). Чималу роль в поширенні дінгала зіграли чарани, бхати і ін. касти Раджастхана, що об'єднували професійних оповідачів і співців. У середньовічній поезії на дінгале переважали героїчні оповіді, що виникли в умовах феодальних усобиць і боротьби проти Могольськой імперії. Популярністю користувалися расо (оповіді, балади), що оспівували доблесть раджпутських воїнів. На пінгале отримувала широкий розвиток поезія, пов'язана з культом бога Крішни. Існувала релігійна драма, близька до народної містерії. Перші зразки прози відносяться до 1-ої половини 17 ст У 2-ій половині 19 ст мовою раджастханськой поезії став брадж, а мовою прози — літературний хінді.
Аж до 1947 Р. л. залишалася в полоні середньовічних традицій. В умовах незалежності Індії Р. л. отримала значну стимул-реакцію до розвитку не лише на хінді, що став ще з початку 20 ст єдиною мовою прози і найбільш популярною мовою поезії, але і на сучасному раджастхані. Розвивається новелістика, з'явилися перші романи і повести, складається драматургія, значніше місце починають займати соціальні теми. Багатий раджастханський фольклор; він представлений народними баладами і оповідями, піснями, казками і т.д. Деякі твори Р. л. стали загальним надбанням ряду національних літератур Індії.
Літ.: Раджастханськие народні куплети, в книга: Східний альманах, ст 5, М., 1962; Сазанова Н. М., Індійський расо-літературній комплекс середньовічної Північної Індії, «Народи Азії і Африки», 1966 № 1; Чернишев Ст А., Література народу-воїна і творця, «Простір», 1972 № 9; Менарія М., Раджастхані бхаша аур сахитья, Аллахабад, 1951; Менарія П., Раджастхані бхаша ки рупрекха аур ман'ята но прашан, Бенарес, 1953; його ж, Раджастхані сахитья но ітіхас, Джайпур, 1968; Дхола-мару ра духу, Бенарес, 1954; Бханават Н., Раджастхані сахитья: кучх правріттіян, Джайпур, 1965.
