Пірогови, сім'я радянських співців. Олександр Степанович П. [22.6(4.7) .1899, Рязань, — 26.6.1964, острів Ведмедяча Голова на р. Оке, похований в Москві], радянський співець (бас), народний артист СРСР (1937). У 1917—18 вчився на історико-філологічному факультеті Московського університету і одночасно в музично-драматичному училищі Московського філармонічного суспільства (у класі співу Ст С. Тютюнника). У 1919—22 артист хору Пересувного театру Реввоєнради Республіки, в 1922—24 соліст московської Вільної опери (що була Зиміну), в 1924—1954 — Великого театру. П. був видатним співцем, володарем красивого, виразного, виняткового по силі звучності голосу, яскравого темпераменту і великого драматичного дарування. Він створив галерею вокально-сценічних образів, що увійшли до історії радянського оперного театру: Сусанін, Руслан («Іван Сусанін», «Руслан і Людмила» Глінки), Досифей («Хованщина» Мусоргського) Мефістофель («Фауст» Гуно) і ін. Вершина акторської і вокальної майстерності П. — партія Бориса Годунова (однойменна опера Мусоргського, Державна премія СРСР, 1949). Вперше на сцені Великого театру виконав партії: Маг Чеміт («Любов до трьох апельсинів» Прокофьева), Вакуленчук («Броненосець “Потемкин”» Чишко), Пестель («Декабристи» Шапоріна). Виступав як концертний співець. Гастролював за кордоном. Державна премія СРСР (1943). Депутат Верховної Ради РРФСР 4-го скликання. Нагороджений 2 орденами Леніна і медалями. Григорій Степанович П. [12(24) .1.1885, с. Новосели, нині Рязанської області, — 20.2.1931, Ленінград], радянський співець (бас). Брат Александра Степановича П. В 1908 закінчив музично-драматичне училище Московського філармонічного суспільства (вчився у М. Е. Медведева і Л. Д. Донського). У тому ж році співав в приватній антрепризі в Ростові-на-Доні, в 1909 — в Маріїнськом театрі (Петербург), в 1910—20 соліст Великого театру. Потім виступав в багатьох містах СРСР і за кордоном. Як концертний співець був одним з популярних російських вокалістів. Володіючи винятковим по красі тембру і силі голосом обширного діапазону, П. виконував найрізноманітніші партії — від низьких басових до баритонових. Спів П. відрізнявся рідкою гнучкістю і широтою вокальної кантилени, рельєфною виразністю слова, тонкістю динамічних відтінків. Яскравий драматичний талант, темперамент додавали сценічним образам П. велику життєву силу. Серед партій П. — Руслан («Руслан і Людмила» Глінки), Борис Годунов, Досифей («Борис Годунов», «Хованщина» Мусоргського), Мірошник («Русалка» Даргомижського), Мефістофель («Фауст» Гуно), Вотан («Валькірія» Вагнера) і ін. Їх брати — Олексій Степанович П., по сцені Пірогов-Окський [народився 9(21) .2.1895] і Михайло Степанович П.[17(29) .12.1887—1933]— теж співці.
В Рязані знаходиться училище ним. Григория і Александра II.
Літ.: Ремезів І., Р. С. Пирогів, М.— Л., 1951; А. С. Пирогів, М., 1953; Катульськая Е., Про друга і соратника, «Радянська музика», 1964 № 10; Львів М., Російські співці, М., 1965. с. 196—203.
