Пуризм (франц. purisme, від латів.(латинський) purus — чистий), прагнення до очищення літературної мови від іншомовних запозичень, неологізмів, а також природного проникнення в літературну мову ненормованих лексичних і граматичних елементів (наприклад, народно-розмовних, просторічних, діалектних і т.д.). П. характерний для часу становлення норм національних літературних мов і змін в стилістичній системі літературної мови (наплив нових елементів в лексику, їх стилістичний перерозподіл і т.д.), найчастіше пов'язаний з деякими політичними і культурними течіями (порівняєте становлення літературних мов в Угорщині, Чехословакії, Туреччині, Індії і ін.). Пуристи інколи трактували самобутність національної мови як його повне звільнення навіть від необхідних запозичених елементів (заміна слів іноземного походження, що вже увійшли до мови, відвічними словами або новоутвореннями з відвічних морфем). У російській демократичній критиці 19 ст (В. Г. Белінський і ін.) термін «П.» позначав формальне і консервативне відношення до мови (властивий А. С. Шишкову, Ф. Ст Булгаріну, Н. І. Гречку, М. П. Погодіну і ін.).
Літ.: Винокур Р. О., Про пуризм, в його кн.: Про культуру мови, 2 видавництва, М., 1929; його ж, Російська мова, М., 1945.
