Пронія (від греч.(грецький) pronoia — піклування), інститут візантійського феодального уряду: довічне подарувало державних податків, що стягувалися з певної території (вперше згадується в «Трактаті про оподаткування» 10—11 вв.(століття)), а з 13 ст подарувало (часом спадкове) земельних угідь. П., особливо з кінця 12 ст, багато в чому схожа із західно-європейським бенефіцієм або леном, проте доходи проніара (особи, що отримала П.) складала головним чином передана йому державна рента. П. отримували переважно воїни, в той же час (особливо в 13—15 вв.(століття)) проніарамі ставали також цивільні особи (в т.ч. жінки) і монастирі. У 14—15 вв.(століття) П. поширилася в деяких південнослов'янських областях (Сербія, Зета). Згідно Законникові Стефана Душана, П. не могла бути відчужена (навіть подарована церкві).
Літ.: Острогорськи Р., Проніja, Београд, 1951; Хвостова До. Ст, Про деякі особливості візантійської пронії, «Візантійський літопис», 1964, т. 25; Літаврін Р. Р., Проблема державної власності у Візантії Х—xi вв.(століття), там же, 1973, т. 35.
