Пономарев Борис Миколайович [р. 4(17) .1.1905, Зарайськ, нині Московської області], радянський державний і партійний діяч, історик, Герою Соціалістичного Труда (1975), професор (1932), академік АН(Академія наук) СРСР (1962; член-кореспондент 1958). Член КПРС з 1919. Народився в сім'ї службовця. У 1919 добровольцем вступив в Червону Армію. У 1920—23 на комсомольській і партійній роботі в Зарайське: секретар укома і член бюро Рязанського губкома комсомолу, секретар фабричної партійної організації. Закінчив МГУ(Московський державний університет імені М. Ст Ломоносова) (1926) і інститут червоної професури (1932). У 1926—28 на партійній роботі в Донбасі, Туркменії. У 1932—34 заступник директора Історіко-партійного інституту червоної професури; у 1934—36 директор Інституту історії партії при МК ВКП (б). У 1937—43 працював у Виконкомі Комінтерну. У 1943—44 заступник директора інституту Маркса, Енгельса Леніна. У 1944—46 заступник завідувача відділом ЦК ВКП (б). У 1947—49 заступник начальника і начальник Совінформбюро при Раді Міністрів СРСР. З 1948 1-й заступник завідувача відділом ЦК, в 1955—61 завідувач відділом ЦК КПРС.
З жовтня 1961 секретар ЦК КПРС. На 19-м-коді з'їзді партії обирався кандидатом в члени ЦК, на 20, 22—24-м-код з'їздах — член ЦК КПРС. З травня 1972 кандидат в члени Політбюро ЦК КПРС. Депутат Верховної Ради СРСР 5—9-го скликань.
П. — автор і редактор багатьох робіт по історії КПРС, зовнішній політиці СРСР, міжнародного комуністичного, робочого і національно-визвольного руху, по проблемах теорії наукового соціалізму. З 1932 керівник кафедри історії партії в інституті червоної професури, потім в Академії суспільних наук при ЦК КПРС. Керівник авторського колективу підручника історії КПРС (1960, 4 видавництва 1971—74). Член Головної редакції багатотомної історії КПРС.
П. — член делегацій КПРС на міжнародних Нарадах комуністичних і робочих партій. Нагороджений 5 орденами Леніна, 2 ін. орденами, а також медалями.
