Поля напруженості вимірник , прилад для виміру напруженості електричною (рідше магнітною) складовою поля або щільності потоку енергії електромагнітного випромінювання, що створюється джерелами синусоїдальних і модульованих коливань, у тому числі радіоперешкод. Розрізняють П. н. і. для виміру слабких і сильних полів. Перші застосовують при дослідженні поширення радіохвиль, для визначення якості екранування джерел випромінювання, виміри діаграм спрямованості антен, виявлення і виміру побічних випромінювань передавальних пристроїв, а також при пошуку джерел радіоперешкод і вимірі інтенсивності їх випромінювання. Основне призначення П. н. і. другого типа — вимір щільності потоку енергії СВЧ(надвисокі частоти) випромінювання для визначення, чи знаходиться вона в межах, що допускаються медико-біологічними нормами безпеки для обслуговуючого персоналу.
П. н. і. складається з антени, зазвичай широкосмугової (штирьовою, дипольною або феритовою, а в діапазоні СВЧ(надвисокі частоти) — рупорною) висоти, калібрується за значенням, що діє, або за площею ефективної поверхні, і пристрою, що вимірює напругу або потужність прийнятих коливань. У П. н. і. для слабких полів такими пристроями є частотно-виборчі радіоприймачі супергетеродинів, що працюють зазвичай в діапазоні частот 0,015—1000 Мгц і вище; їх чутливість 0,5—10 мкв, сумарна погрішність виміру 2—4 дб. Результат виміру відлічують по стрілочному приладу на виході радіоприймача; для індикації радіоперешкод часто користуються головними телефонами. Середні і сильні сигнали (від 0,1 мквт до 10 мвт ) в діапазоні частот 0,1—40 Ггц вимірюють термісторнимі або термоелектричними потужності вимірниками ; сумарна погрішність вимірів такими П. н. і. 20—30%.
Літ.: Валітов Р. А., Сретенський Ст Н., Радіотехнічні виміри, М., 1970; Вимірники радіоперешкод. Сб., під ред. І. А. Фастівського, М., 1973.
