Полубояров Павло Павлович [р. 3(16) .6.1901, Тула], радянський воєначальник, маршал бронетанкових військ (1962), Герою Радянського Союза (29.5.1945). Член КПРС з 1920. Народився в сім'ї кустаря-ремісника. У Радянській Армії з 1919, брав участь в Громадянській війні 1918—20 на Південному фронті. Закінчив Автоброньову школу (1926), Військову академію механізації і моторизації РККА (1938), курси удосконалення вищого начскладу при Військовій академії Генштабу (1941). На посаді начальника бронетанкових військ Забайкальського військового округу брав участь в боях на Халхін-Голі (1939). У Велику Вітчизняну війну 1941—45 був начальником автобронетанкового управління Північно-західного фронту і заступником командувача військами фронту Калінінського по танкових військах (1941—42), з серпня 1942 командир 17-го (з січня 1943 — 4-го гвардійського танкового) корпусу на Воронежському, Південно-західному, 1-м-код Українському фронтах. Після війни на відповідальних посадах у військах, в 1949—54 заступник і 1-й заступник командувача бронетанковими і механізованими військами, з травня 1954 начальник танкових військ Радянської Армії, з травня 1969 військовий інспектор-радник групи генеральних інспекторів міністерства оборони СРСР. Нагороджений 3 орденами Леніна, орденом Жовтневої Революції, 5 орденами Червоного Прапора, 2 орденами Суворова 2-ій мірі, 2 орденами Кутузова 2-ої міри, 2 орденами Червоної Зірки, а також 6 іноземними орденами.
