Покриття в астрономії, астрономіч. явище, що полягає у видимому закриванні для земного спостерігача одного небесного світила іншим. Найчастіше відбувається П. зірок і планет Луной, рухомої довкола Землі. П. Луной Сонця називають сонячним затьмаренням . До П. інколи відносять також і т.з. проходження, що полягають в тому, що ближче до спостерігача небесне тіло, що має менші кутові розміри, рухаючись, проходіт по видимому крупнішому диску ін. небесного тіла (такі проходження внутрішніх планет по диску Сонця, проходження супутників планет по диску самих планет). З розвитком нових методів спостережень і космічних польотів явище П. поширилося на джерела космічного радіовипромінювання і на П. небесних тіл Землею, спостережувані з космосу. Найчастіше відбуваються П. зірок Луной. Реєстрація моментів зникнення або появи зірки в краї Луни за допомогою фотоелектричної апаратури здійснюється з точністю ±0,01 секунди. Результати багатолітніх спостережень П. зірок Луной на різних обсерваторіях використовуються для уточнення теорії руху Луни довкола Землі; для вивчення флуктуацій в швидкості обертання Землі довкола своєї осі, що необхідне для виведення поправок на ефемеридний час для вивчення неправильності краю фігури Луни. Спостереження проходження планет по диску Сонця дозволяють виявити і вивчити атмосферу планет. Радіоастрономічні методи дослідження П. джерел космічного радіовипромінювання тілами Сонячної системи дозволяють отримувати уявлення про структуру радіоджерел.
Літ.: Міхайлов А, А., Теорія затьмаренні, 2 видавництва, М., 1954.
