Погодін (псевдонім; справжнє прізвище Стукалов) Микола Федорович [3 (16) .11.1900, станиця Гундоровськая, нині Донецької області, — 19.9.1962, Москва], російський радянський драматург, заслуженого на діяча мистецтв РРФСР (1949). Друкувався з 1920. Роз'їзний кореспондент «Правди» (1922—32). Опублікував збірки нарисів «Кумачевий ранок», «Червоні паростки» (обидва — 1926). Події і герої, про яких писав П.-журналист, перейшли в перші його п'єси. Від образу колективного героя — робочої маси будівельників-сезонників в «Темпі» (1929, пост.(постанов) 1930) П. йшов до створення індивідуальних характерів: «Поема про сокиру» (1930, пост.(постанов) 1931), «Мій друг» (1932), «Після балу» (1934) і др.; від інтонації репортажу перших п'єс — до фабульной гостроти «Аристократів» (1934). П'єси П. про трудівників першої п'ятирічки зіграли важливу роль в зближенні сов.(радянський) театру з соціалістичною дійсністю, в драматургічній і сценічній розробці образу сучасника. Для них характерна вільна архітектоніка. Драматична дія незрідка переноситься в заводський цех, на будівельні майданчики і колгоспні поля.
Трилогія про народження і перші кроки Радянської держави, в центрі якої образ Леніна, — «Людина з рушницею» (1937; Державна премія СРСР, 1941, однойменний фільм, 1938), «Кремлівські куранти» (1940; пост.(постанов) 1942, нова редакція 1955 пост.(постанов) 1956), «Третя патетична» (1958, пост.(постанов) 1959) — значне досягнення драматургії соціалістичного реалізму (Ленінська премія, 1959). Через долі героїв показані рушійні сили революції, її перетворююча дія на людей; розкривається багатогранна діяльність Леніна. Трилогії властиве з'єднання публіцистики з лірикою, широти обхвату подій з психологічною поглибленою в окресленні дійових осіб.
В ряду комедійних творів П., сценарії фільму «Кубанські козаки» (1950; Державна премія СРСР, 1951) позначилося ослабіння конфліктності. Укрупнення соціальних масштабів і загострення етичних колізій намітилося в комедії «Коли ламаються списи» (1953), драмі «Сонет Петрарки» (1956). У 50-і рр. П. особливий інтерес проявляв до дослідження морального обличчя, характеру радянської молоді: п'єси «Маленька студентка» (1958), «Блакитна рапсодія» (1961) і др.; роман «Янтарне намисто» (1960). П. — драматург, публіцист і критик — зіграв значну роль в розвитку радянського театру. Був головним редактором журналу «Театр» (1951—60). Нагороджений 2 орденами Леніна, а також медалями.
Соч.: Собр. драматичних творів, т. 1—5, М., 1960—61; Собр. соч.(вигадування), т. 1—4, М., 1972—73; Театр і життя, М., 1953; Шукати, мислити, відкривати, М., 1966; Невидане, т. 1—2, М., 1969; Автобіографічна замітка, в кн.: Радянські письменники, т. 2, М., 1959.
Літ.: Зайців І., Микола Федорович Погодін, М-код.—Л., 1958; Попів А., Спогади і роздуми про театр, М., 1963; Караганов А., Вогні Смільного, М., 1966; Холодів Е., П'єси і роки. Драматургія Н. Погодіна, М., 1967; Слово про Погодіне. Спогади, М., 1968; Потапов Н., Живіше всіх живих. Образ В. І. Леніна в радянській драматургії, М., 1969.
