Пліфон , Плетон (Plethon) Геміст Георгій (близько 1355, Константинополь, — 25.6.1452, Містра), візантійський філософ-платонік, вчений і політичний діяч. Викладав філософію в Містре. Розробив проекти широких політичних реформ (централізація управління, заходи проти засилля монастирів і т.д.), покликаних вивести Грецію з кризи візантійської державності і повернути її до відвічних, античних початків (у русявий.(російський) пер.(переведення) див.(дивися) «Мови про реформи», «Візантійський літопис», 1953, т. 6). У 1438—39 П., беручи участь в роботі Феррарсько-флорентійського собору, зближувався з італійськими гуманістами, активно пропагував грецьку філософію (платонізм) і науку. Його вплив породив задум створення Академії платонівською у флоренції.
Залишаючись за типом свого мислення на грунті схоластичної методології, П. прагнув сконструювати нову, універсальну релігійну систему, яка протистояла б існуючим монотеїстським віросповіданням (перш за все християнству) і в своїх найважливіших межах збігалася б з греко-рімським язичеством; у його релігійно-політичній утопії «Закони» передбачалися богослужіння зевсові і ін. божествам грецького пантеону (у 1460 це соч.(вигадування) було спалено патріархом Георгієм Схоларським, як безбожне). Християнською концепції благодаті П. протиставляв різко виражений натуралізм і детермінізм, що доходить до фаталізму. Виступав з критикою Арістотеля («Про проблеми, по яких Арістотель розходиться з Платоном», 1540). П. доводив до граничного загострення вільнодумні тенденції оновленого Михайлом Пселлом візантійського неоплатонізма. Услід за П. ряд мислителів висував переосмислений платонізм як альтернатива офіційній релігії (Фічино, Піко делла Мірандола і ін., аж до Дж. Бруно і І. Ст Гете).
Літ.: Tatakis Ст N., La philosophic byzantine; P., 1949; Masai F., Pléthon et la platonisme de Mistra, P., 1956.
