Плутарх (Plútarchos) (близько 46, Херонея, Беотія, — близько 127), старогрецький письменник, історик і філософ-мораліст. Здобув енциклопедичну освіту в Афінах, де згодом був удостоєний почесного громадянства. Об'їздив Грецію, бував в Римі і Александрії, проте велику частину життя провів в глухому рідному містечку, займаючись там суспільною і просвітницькою діяльністю і свідомо демонструючи майже безнадійну вірність віджилому ідеалу місцевого полісного патріотизму. По не цілком ясних відомостях, в кінці життя П. отримав від імператора Траяна і Адріана якісь особливі повноваження, що дозволяли йому обмежувати свавілля римських намісників в Греції.
Як філософ П. примикав до традиції платонізму, віддаючи дань стоїчним, періпатетічеським і особливо піфагорійським впливам у дусі пізньоантичного еклектизму. Він бачив у філософії не стільки систематичну дисципліну, скільки знаряддя самовиховання універсально розвиненого дилетанта. Це ріднить його з сучасним йому моралізмом; але якщо для моралістів епікурейського і особливо стоїко-кинічеського типа характерне різке зіставлення безглуздої життєвої практики і рятівної доктрини, то П. часто бере під захист даність людських відносин, що історично склалася. Звідси його відраза до доктринерства, вузькості поглядів (наприклад, в полеміці проти стоїків), звідси ж його обивательська повага до всієї загальноприйнятої. Етична норма для П. — не абстрактна теорія, а життя старої полісної Греції, що швидше ідеалізується, з її цивільним духом, з її відвертістю, товариськістю, тактом в життєвих дрібницях. Тому його міркування рясно оснащені анекдотами, історичними прикладами, літературними цитатами, автобіографічними визнаннями. Тому ж, поряд з трактатами і діалогами, він створив цикл біографій, в яких даний той же етичний ідеал. Небіографічні вигадування П. прийнято за традицією об'єднувати умовною назвою «Моралії» («Моralia»); ця назва не точна, але відображає переважаючий інтерес П. до моральної проблематики. Біографічний цикл П. об'єднаний назвою «Паралельні життєписи», що відображає його структуру: у «паралель» кожному знаменитому грекові підібраний знаменитий римлянин (наприклад, Александру Македонському — Юлій Цезарь, Демосфену — Цицерон), і пара біографій завершується «синкрісисом» (зіставленням), в якому їх характери і долі співвідносяться з єдиною етікопсихологичеськой схемою. В цілому збірка малює монументальну картину греко-рімського минулого; в протилежність моральній байдужості, характерній для тематики біографічних збірок епохи еллінізму, підбір героїв П. заснований на морально-оцінних критеріях. Перелік персонажів «Паралельних життєписів» має характер якогось канону зразкових героїв старизни. Розроблений П. ідеал еллінської гуманності і громадянськості широко засвоювався в епохи Відродження і Освіти. М. Монтеню імпонує ворожість П. аскетизму і доктринерству, Ж. Ж. Руссо — увага П. до «природних» рисок людської психології; громадянськість П. створює йому величезну популярність серед передових мислителів 18—19 вв.(століття) від діячів Великої французької революції до російських дворянських революціонерів — декабристів.
Соч.: Moralia, rec. С. Hubert, М. Pohlenz, До. Ziegler [е. а.], v. 1—7, Lipsiae, 1925—67; Vitae parallelae, v. 1—4, rec. Cl. Lindskog et K. Ziegler, Lipsiae, 1914—39; у русявий.(російський) пер.(переведення)— Порівняльні життєписи, т. 1—3, М., 1961—64.
Літ.: Аверінцев С. С., Плутарх і антична біографія, До питання про місце класика жанру в історії жанру, М., 1973; Ziegler До., Plutarchos von Chaironeia, в кн.: Paulys Real-encyclopädie der Classischen Alterturnswissenschatt, Hbd, 41, Stuttg., 1951, col..636-962; Dihle A., Studien zur griechischen Biographic, Göttingen, 1956.
