Печеніги, союз племен, що утворився в заволзьких степах в результаті змішення кочівників-тюрків з племенами сарматів і угро-фінських. Етнічно представляли европеоїдов з невеликою домішкою монголоїдності. Печенізьку мову відносять до тюркських мов. У 8—9 вв.(століття) П. мешкали між Волгою і Уралом, звідки пішли на захід під натиском огузов, кипчаков і хазар. Розгромивши в 9 ст у причорноморських степах угорців, що кочували там, П. зайняли величезну територію від нижньої Волги до гирла Дунаю. Основним заняттям П. було кочове скотарство. П. жили родових буд. У 10 ст ділилися на дві гілки (східну і західну), які складалися з 8 племен (40 пологів). Племена очолювалися «великими князями», пологи — «меншими князями», племінними і родовими зборами, що обиралися. В П. існувала і спадкова влада. Захоплених на війні полонених П. продавали в рабство або відпускали на батьківщину за викуп. Частину полонених приймали до складу пологів на умовах повного рівноправ'я. Російська земля піддавалася навалам П. в 915, 920, 968. У 944 і 971 київські князі Ігор і Святослав Ігоревич водили загони П. в походи на Візантію і Дунайську Болгарію. У 972 війська П., очолювані ханом Курей, по підбурюванню візантійців знищили дружину Святослава Ігоревича в дніпровських порогів. У 1036 Ярослав Мудрий наніс П. нищівна поразка під Києвом і поклав їх набігам на Русь. У 11—12 вв.(століття) багато П. були розселені на півдні Київської Русі для захисту її рубежів. У 10—11 вв.(століття) візантійські імператори намагалися використовувати П. як союзників в боротьбі з Руссю і Дунайською Болгарією. У 10—12 вв.(століття) П. проникли до Угорщини, де їх розселили як по кордонах, так і усередині країни. У 13—14 вв.(століття) П. як єдиний народ перестав існувати, злившись частково з торкамі, половцями, угорцями, росіянами, візантійцями і монголами.
Літ.: Голубовський П., Печеніги, торки і половці до навали татар, До., 1884; Васильєвське Ст Р., Праці, т. 1— Візантія і печеніги, СП(Збори постанов) Би, 1908; Расовський Д. А., Печеніги, торки і берендеї на Русі і в Угрії, в кн.: Сб. ст. по археології і візантіноведенію (Seminarium Kondakovia, т. 6), Прага, 1933; Плетнева С. А., Печеніги, торки і половці в південноросійських степах, в кн.: Матеріали і дослідження по археології СРСР № 62, М.— Л., 1958; Пашуто Ст Т., Зовнішня політика Древньої Русі, М., 1968; Федоров-Давидов Р. А., Кургани, ідоли, монети, М., 1968.
