Петровський Григорій Іванович [23.1(4.2) .1878, Харків, — 9.1.1958, Москва], радянський державний і партійний діяч. Член Комуністичної партії з 1897. Народився в сім'ї ремісника. З 1889 робітник в Харкові, потім в Екатерінославе (з 1926 на честь П. — Дніпропетровськ). Прилучившись в 1895 до революційного руху, в 1897 увійшов до екатерінославський «Союзу боротьби за звільнення робочого класу», потім член Екатерінославського комітету РСДРП. Вів партійну роботу в Харкові, Миколаєві, Маріуполі, Донбасі. Був арештований в 1900 і 1903. У 1905 один з організаторів і керівників Екатерінославського ради і міського страйкового комітету. Влітку 1906 емігрував до Німеччини. З 1907 вів роботу в Маріуполі. У 1912 вибраний депутатом 4-ої Державної думи від робітників Екатерінославськой губернії; під час перебування в Думі виголосив 32 промови, викриваючи антинародну політику царського уряду, був головою більшовицькій фракції. Учасник Краківського (грудень 1912) і Поронінського (вересень 1913) нарад ЦК РСДРП з партійними працівниками, кооптований до складу ЦК. Працював в редакції «Правди», в 1913 був її офіційним видавцем; співробітничав в газеті «Наша дорога», журналі «Освіта» і «Питання страхування». У листопаді 1914 разом з іншими депутатами-більшовиками Думи арештований і в лютому 1915 засуджений на вічне поселення в Туруханськом краю. Під час Лютневої революції 1917 комісар Якутської області. Повернувшись в червні 1917 до Петрограду, брав участь в підготовці і проведенні соціалістичної революції в Петрограді і на Україні (Екатерінослав, Донбас). Делегат 2-го Всеросійського з'їзду Рад. З листопада 1917 по березень 1919 нарком внутрішніх справ РРФСР; брав участь в розробці організаційної структури органів Радянської влади і першої Конституції РРФСР (1918); член радянської делегації на мирних переговорах з Німеччиною, підписав договір про Брестському світі 1918. У 1919 голова Всеукраїнського ревкома. У 1919—38 голова ВУЦИК, в 1922—37 один з голів ЦВК(Центральний виконавський комітет) СРСР, в 1937—38 заступник голови Президії Верховної Ради СРСР. З 1940 заступник директора Музею революції СРСР. Делегат 7, 9—17-го з'їздів партії; на 7-м-коді і 9-м-коді з'їздах обирався кандидатом в члени ЦК, на 10—17-м-коді член ЦК ВКП(б); у 1926—39 кандидат в члени Політбюро ЦК ВКП(б). Був членом ЦК і Політбюро ЦК КП(б) У. Награжден 2 орденами Леніна і 3 іншими орденами. Похований на Червоній площі біля Кремлівської стіни.
Соч.: Великий початок, М., 1957; Велікi роки, До., 1957; 3 революцiйного мінулого, До., 1958.
Літ.: Ленін Ст І., Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво (див. Довідковий т., ч.2, с. 463); Перегони Ф., Александров Ст, Р. І. Петровський, М., 1963; Серце, віддане людям, М., 1964; Федоров А. Ст, Р. І. Петровський, «Питання історії КПРС», 1968 № 3; Меленевський А. Ф., Курiй Р. М., Р. I. Петровський, До., 1968.
