Петербурзький договір 1881 між Росією і Китаєм про Ілійськом краю і торгівлі в Монголії і Західному Китаї. Підписаний 12(24) лютого в Петербурзі товаришем міністра МЗС(Міністерство закордонних справ) Н. К. Гирсом і російським посланцем в Пекіні Е. До. Бюцовим, з одного боку, і спеціальним уповноваженим цинського уряду Цзен Цзі-цзеном — з іншою. Відмова цинського уряду затвердити Лівадійський договір 1879, який передбачав повернення Китаю Ілійського краї (зайнятого російськими військами в 1871), але без долини р. Текес і Музартського перевалу, викликав різке погіршення російсько-китайських стосунків. Сподіваючись на підтримку Великобританії, цинськие власті почали відкрито готуватися до війни з Росією. У відповідь царський уряд зробив ряд заходів для збільшення військових сил на російсько-китайському кордоні і в далекосхідних водах. Проте взаємна зацікавленість урядів Китаю і Росії в мирному дозволі ілійського питання створювала сприятливі умови для нових російсько-китайських переговорів. В кінці 1880 вони були початі в Петербурзі.
П. д. передбачав повернення Росією Ілійського краю разом з Музартським перевалом і долиною р. Текес. Лише невелика західна частина цієї території залишалася за Росією (ст. 1) для поселення на ній жителів краю, що бігли від цинських військ в росіяни володіння і що прийняли російське підданство (ст. 7). Передбачалося також виправлення на користь Росії пограничної лінії в районі озера Зайсан і р. Чорний Іртиш (ст. 8). За наполяганням російського уряду цинськие власті зобов'язалися прийняти «відповідні заходи» до обгороджування жителів Ілійського краю — повстанців в Західному Китаї від «... особистій або майновій відповідальності...» (ст. 2). Населенню краю надавалося право «... залишитися на нинішніх місцях проживання..., у китайському підданстві, або ж виселитися в межі Росії і прийняти російське підданство» (ст. 3). Цинськоє уряд зобов'язався сплатити Росії 9 млн. рублів «... на покриття витрат, викликаних заняттям російськими військами Ілійського краю...» і на компенсацію позовів росіян підданих (ст. 6). Росія отримала право заснувати додатково свої консульства в Сучжоу (сучасний Цзюцюань) і Турфане (ст. 10). Право російських купців на безмитну торгівлю в Монголії поширювалося тепер і на Прітяньшанье (ст. 12). П. д. детально визначав порядок розгляду пограничних справ між Росією і Китаєм. Після висновку П. д. в межі Росії перейшло приблизно 70 тис. чіл. (уйгур, дунган і казахів), що побажали прийняти російське підданство. Вони були розселені в прикордонній смузі і у внутрішніх районах Південного Казахстану.
Публ.: Російсько-китайські стосунки 1689—1916. Офіційні документи, М., 1958.
