Пенк (Penck) Альбрехт (25.9.1858, Лейпціг, - 7.3.1945, Прага), німецький геоморфолог і географ. Професор Віденського університету (1885—1906). Професор і директор інституту географії і океанології Берлінського університету (1906—26). Основні праці по теорії загальної геоморфологиі і палеогеографії четвертинного (антропогенового) періоду, дослідження по геоморфологиі Альп, Піренєєв, Канади, Австралії і ін. районів, а також гідрографії Дунаю. Розробив геоморфологичеськую класифікацію клімату і спільно з Е. Брікнером концепцію древнього заледеніння (1909), запропонувавши ділення льодовикового періоду на льодовикові епохи — гюнц, міндель, рісс і вюрм. Ввів в геоморфологию поняття про «верхній рівень денудації» (1889), вважаючи, що головними чинниками, що впливають на висоту гір, є: висота снігового кордону і висота кордону лісу. Вони визначають швидкість денудації і, отже, в кожному кліматі певну висоту верхнього рівня денудації. Згодом він відмовився від цих вистав і в 1919 ввів поняття «Вершинна поверхня», що відображає факт постійності рівня вершин без пояснення цього явища.
Соч.: Die Vergletscherung der Deutschen Alpen, Lpz., 1882; Morphologie der Erdoberfläche, Bd 1—2, Stuttg., 1894; Die Alpen im Eiszeitalter, Bd 1—3, Lpz., 1909 (совм. з Е. Brückner); Die Donau, Wien, 1891.
