Пенджаб (від перс.(персидський) пендж — п'ять і аб — вода, річка), Панджаб (Пятіречье), природна і історична область в Південній Азії, на території Індії і Пакистану. Займає північну частину Індо-Гангськой рівнини, складену головним чином річковим алювієм. На З.— піщана пустеля Тхал. Зрошується системою рр. Сатледж, Джелам, Чинаб, Раві і Біас, що зливаються в р. Панджнад (лівий приплив Інду). Переважаючі висоти 150—350 м-коду, ухили поверхні незначні (1—2°). Клімат сухий, теплий, з різкими перепадами температури (у січні 13—16 °С, у травні близько 35 °С). Опадів на З. близько 150 мм, на Ст до 700 мм в рік (максимально під час літнього мусону). Річки щорік розливаються, часто міняють свої русла. Природна рослинність — запустинені савани з колючими чагарниками — збереглася головним чином на вододільних ділянках. Культурні ландшафти переважають на 70—90% територій П. Широкая мережа зрошувальних каналів. Крупні міста — Лахор (Пакистан), амритсар (Індія).
Л. І. Куракова.
В 3—1-ій половині 2-го тис. до н.е.(наша ера) територія П. входила в зону поширення однієї з прадавніх цивілізацій світу (так звана Хараппськая, також — індськая або протоїндськая); починаючи з 2-ої половини 2-го тис. до н.е.(наша ера) П. поступово заселяють ті, що просувалися із З. і З.-З.(північний захід) племена так званих арієв, в результаті контактів яких з місцевим населенням відбувається формування індоарійських народностей і племен (мадра, джартіка, кекайя і ін.). В кінці 6 ст до н.е.(наша ера) значна частина П. була включена до складу древньо-персидської держави Ахеменідов; у 327—325 до н.е.(наша ера) землі до р. Гифасис (Біас) були завойовані Олександром Македонським, після смерті якого П. був включений до складу староіндійської імперії Маурья. З кінця 2 ст до н.е.(наша ера) до середини 6 ст н.е.(наша ера) П. послідовно входив до складу Індійського для Греко царства, Кушанськой імперії, індійської держави Гупта, держави ефталітов. Після розпаду останньою (567) в П. виникло декілька невеликих держав, де правили місцеві правителі. З 7 ст П. стає об'єктом завоювань намісників Омейядських халіфів, що затвердилися в Синде і на території сучасного Афганістану, а з 2-ої половини 10 в.— мусульманських емірів Газні. На початку 11 ст П. став частиною держави Газневідов, правителі якої перенесли свою столицю в м. Лахор. З кінця 12 ст П. входив до складу держави Гурідов, Делійського султанату, держави Великих Моголів. Панування мусульманських правителів привело до широкого поширення в П. ісламу.
Занепад держави Великих Моголів відкрив дорогу в П. іранському завойовникові надіру-шахові Афшару (1736—47), а потім афганським шахам з династії Дуррані, що приєднав П. до своїх володінь. Розвивалося в П. з початку 16 ст рух сикхів привів в 60-х рр. 18 ст до утворення декількох незалежних сикхських князівств. На початку 19 ст всі пенджабськие землі до З. від р. Сатледж об'єднав в єдиній незалежній пенджабській державі Ранджіт Сингх (правив в 1799—1839). В результаті англо-сикхських воєн 1845—46 і 1848—49 воно було завойоване англійською компанією Ост-індськой і розчленовано на провінцію Пенджаб і 43 невеликих князівства. У серпні 1947 при утворенні домініонів Індійський Союз і Пакистан П. був роздільний між цими державами відповідно до релігійного складу його населення (райони, населені переважно мусульманами, відійшли до Пакистану, сикхами і індусами, - до Індії).
