Пачев Бекмурза Машевіч [6(18) .1.1854, сіло Нартан, нині Кабардіно-балканською АССР, —15.2.1936, там же], радянський поет кабардинця. Грамоті вивчився у односельців. У 80-х рр. винайшов алфавіт, використавши арабську основу; на нім записував свої твори. У дореволюційних віршах викривав світ багатих і сильних: поема «Кинджал» (1909—10), вірші «Вітер», «Японська війна», «Важкі часи» і ін. Революція 1905—07, повстання кабардинця і балкарської бідноти в 1913 додали творчості П. стихійно-бунтарську спрямованість. Він прославляв героїв-одинаків, вступаючих в єдиноборство з властями («Гімн про Аліхане Каширгове» і ін.). В період підготовки соціалістичної революції в Росії П. стає поетом-трибуном. За радянських часів поет створював вірші про революцію і нове життя («Терек», «Праця» і ін.), прославляв дружбу народів (поеми «Кабарда», 1935, «Моє слово про Москву», 1925). П. як би завершив поезію оповідачів-співців і зробив перші кроки до письмової радянської літератури кабардинця.
Соч.: Пашlе Бечмирзе. [Тхиг'ехер], Налшик, 1963; у русявий.(російський) пер.(переведення)— Вірні слова, М., 1957.
Літ.: Пшибієв І. Х., Життя і творчість Бекмурзи Пачева, Черкесськ, 1962.
