Патерік (греч. Paterikón, від patér — батько; російська назва — «отечник»), загальна назва збірок дидактичних новел про подвиги християнських ченців, а також зборів їх повчальних висловів. Спочатку (з 4 ст) П. були поширені у візантійській літературі. П. можуть бути розділені на дві групи: у першій переважають життєписи подвижників (патеріки Синайський, Єгипетський, Римський), в другій — їх «слова» і вислови (патеріки Скитський, Алфавітний, Єрусалимський). На слов'янському грунті були складені Звідний П. (14 ст) і П. Гречеськие П. Афонський були переведені південними слов'янами і з 11—12 вв.(століття) перейшли в староруську літературу. На Русі П. набули поширення і вплинули на ряд літературних пам'ятників (наприклад, «Житіє Феодосія Печерського»). По зразках перевідних стали складатися росіяни П. («Києво-печерський патерік»). Сюжети П. знайшли відгук в творчості Данте оброблялися Л. Н. Толстим, Н. С. Леськовим і ін. письменниками.
Ізд.: Синайський патерік. [Текст і палеографіч. опис], М., 1967.
Літ.: Леонід, архімандрит, Відомості про слов'янські і російські переведення патеріков різних найменувань і огляд редакцій оних, М., 1890; Історія російської літератури, т. 1, М.— Л., 1941, с. 106—13.
