Патарія (італ. Pataria), народний рух в північно-італійських містах в 2-ій половині 11 ст Почалося в Асті, Варесе і Павії вигнанням єпископів, призначених імператором. Головний центр П. — Мілан. Рух отримала своя назва по найменуванню одного з кварталів Мілана (ринку лахмітників) — Pataria. П. прийняла форму релігійної боротьби прибічників Клюнійської реформи (вожді П. — Арнальд, Ландульф виступали проти браків духівництва, проти симонії ), по суті ж була виступом міської бідноти не лише проти духівництва, але і проти феодалів. Папа Віктор II (1055—57) прокляв вождів руху, але згодом папа Григорій VII (1073—85) підтримав П. ради використання її в боротьбі з єпископами — ставлениками імператора. Озброєні зіткнення учасників П. з феодалами і духівництвом сталися в Мілані, Бреше, Парме і Пьяченце. До повсталих прилучилися дрібні феодали — вальвассори. До 80-м-коду рр. 11 ст П. була пригнічена. П. сприяла освіті в північно-італійських містах в кінці 11 — початку 12 вв.(століття) комун.
