Пасіння худоби, підніжне годування тварин зеленим (або усохлим на Корню) кормом на природних або сіяних пасовищах і ін. угіддях. Пасти можна всіх домашніх тварин; частіше пасуть жуйних (велику рогату худобу, овець, оленів, верблюдів, яків і ін.). Розрізняють П. с. вольну і загородну. При вольній — худоба протягом всього пасовищного сезону випасаєтся по всій території пасовища. Найбільш ефективна загородна система П. с. Пасовища розбивають на ділянки — загороди — і використовують їх в певній послідовності (на кожній загороді пасуть 1—6 діб). Протягом літа кожну загороду підбурюють по кілька разів. На високоврожайних пасовищах загороди ділять на частини для так званого порційного випасу. Для П. с. стадо (гурт, отару, табун) частіше формують з тварин однієї підлоги і близьких за віком. На обгороджених пасовищах тварин пасуть без пастуха, на необгороджених — пастухи (гуртоправи, вівчарі, табунники); в допомогу пастухам часто використовують пастуших собак. При стійлово-пасовищній системі вмісту тварин пасуть з весни (з фази виходу в трубку злаків і утворення бічних втеч в бобів і різнотрав'я) до осені, а в районах отгонного тваринництва — протягом всього року, використовуючи цілорічні і сезонні пасовища. Див. також Тебеневка .
Літ.: Довідник по сінокосах і пасовищах, 2 видавництва, М., 1966; Мовсисянц А. П., Використання пасовищ, М., 1969.
