Пантоміма (від греч.(грецький) pantómimes — актор, що грає за допомогою одних рухів тіла, буквально— все відтворюючий наслідуванням), вигляд сценічного мистецтва, в якому головним засобом створення художнього образу є пластична виразність людського тіла, жест, міміка. Витоки мистецтва П. в Європі — в театрі Древньої Греції і Риму. В середні віки до П. зверталися гистріони,жонглери і ін., в середніх 16—18 вв.(століття) вона відродилася в італійській комедії дель арте . У 19 ст П. як самостійну театральну форму розвивали Дж. Грімальді (Великобританія), Же. Б. Г. Дебюро (Франція) — творець знаменитої маски Пьеро. У останній третині 19 ст П. розігрувалися переважно на сценах мюзик-холів. У Франції сформувалася так звана марсельна школа на чолі с Л. Руффом. У Великобританії виступали Д. Лейно, Л. Тіч, трупа на чолі з Ф. Карно, в якій почав творчу діяльність Ч. Чаплін. На початку 20 ст П. займала значне місце в роботі видних режисерів Німеччини (М. Рейнхардт і ін.). У 1930— початок 70-х рр. найвідоміші актори П.— Же. Л. Барро, М. Марсо (Франція), Л. Фіалка (Чехословакія), Х. Томашевський (Польща).
В Росії П. входила до складу багатьох народних ігор і обрядів, виступів скоморохів . В 19 ст П. ставилися на підмостках балаганів і в цирках. У 1910-х рр. виразні засоби П. привернули увагу режисера До. А. Марджанова, Н. Н. Еврєїнова, А. Я. Таїрова, Ст Е. Мейерхольда.
Особливий вигляд — П. у супроводі музики, співу, ритмічного акомпанементу — поширений з прадавніх часів у Індії, Індонезії і ін. країнах Азії.
Сучасна П. включає мистецтво міма (один актор) і вистави зі всіма ознаками театрального спектаклю. У Радянському Союзі отримали розвиток обидва види.
Літ.: Румнев А., Про пантоміму. Театр кіно, М., 1964.
