Панафріканізм, ідейно-політичний рух, що ставив первинною за мету об'єднання негро-афріканців всього світу, що борються проти расового пригноблення і нерівноправ'я, і що поступово перетворилося на рух африканських націоналістів, промовців за політичну незалежність, економічне звільнення і єдність народів Африки. П. почав оформлятися на рубежі 19—20 вв.(століття) за ініціативою негритянської інтелігенції із США і Вест-індії яка вимагала припинення расової дискримінації і надання людям з чорною шкірою цивільних і політичних прав. Його подальший розвиток був пов'язаний з активізацією сил, що виступили проти колоніального гніту в Африці. На перших чотирьох панафріканських конгресах (1919 — Париж, 1921 — Лондон, Брюссель і Париж, 1923 — Лондон і Лісабон, 1927 — Нью-Йорк; у їх роботі брав діяльну участь В. Дюбуа ) відбувалася гостра ідейна боротьба між прибічниками радикального напряму, що вимагали звільнення африканських народів від іга колоніалізму, і консервативними елементами, що виступали лише проти найбільш волаючих проявів колоніальної експлуатації в Африці і расовій дискримінації в США. Основи сучасного П. заклав 5-й панафріканський конгрес (Манчестер, 1945), в роботі якого поряд з Дюбуа активно брали участь До. Нкрума, Н. Азікиве, Дж. Кеніата і ін. діячі африканського визвольного руху. Манчестерський конгрес розробив у загальних рисах практичну програму політичного звільнення Африки. Висунувши завдання звільнення всіх народів Африки незалежно від їх расової приналежності, панафріканськоє рух сприяв загальному підйому визвольної боротьби на африканському континенті. Після завоювання політичної незалежності більшістю африканських країн панафріканськие ідеї починають втілюватися в налагодженні всесторонніх міжафриканських зв'язків і в підтримці рухів, що добиваються ліквідації колоніальних і расистських режимів. Широта соціальної бази сучасного П. і загострення класової боротьби в Африці обумовлюють протиборство в рамках цього руху різних ідейно-політичних напрямів від революційно-демократичного до украй націоналістичного. У цілому П. виступає за об'єднання всіх визвольних сил в боротьбі з колоніалізмом, неоколоніалізмом, расизмом і сіонізмом. Спільна програма панафріканістов викладена в документах 6-го панафріканського конгресу (Дар-ес-Салам, 1974), що вимагають припинення експлуатації імперіалізмом природних і людських ресурсів Африки, здійснення прогресивних перетворень і посилення боротьби за права людини у всьому світі.
Літ.: Потехин І. І., Панафріканізм і боротьба двох ідеологій, «Комуніст», 1964 №1; Висоцкая Н. І., Панафріканізм, в кн.: Ідейні течії в Тропічній Африці,, М., 1969; Zahorski-koiszewski J., Pan-africanism — attempt at definition, «Przeglad socjologiczny», 1972, t,25; Thompson V. B.,. Africa and Unity. The evolution of Pan-africanism, [N., Y.], 1969;. Makonnen R., Pan-africanism from within, Oxf., 1973; Du Bois W. E. B., The World and Africa, N. Y., [1965]; Nkrumah K., Africa must unite, N. Y., [1970]; Geiss 1., Panafrikanismus. Zur Geschichte der Dekolonisation, Fr./M.,[1968].
