Палладін Олександр Володимирович [29.8 (10.9) .1885, Москва, - 6.12.1972, Київ], радянський біохімік, академік АН(Академія наук) СРСР (1942), АН(Академія наук) УРСР (1929; у 1946—1962 — президент), АМН СРСР(Академія медичних наук СРСР) (1944), почесний академік АН(Академія наук) БССР (1950), Герою Соціалістичного Труда (1955). Член КПРС з 1932. Син Ст І. Палладіна . Закінчив в 1908 Петербурзький університет. З 1916 професор інституту сільського господарства і лісівництва в Харкові, з 1921 професор Харківського медичного інституту. З 1925 директор створеного за його ініціативою Українського біохімічного інституту (з 1931 — інститут біохімії АН(Академія наук) УРСР), в 1934—54 професор Київського університету. Засновник української школи біохіміків. Основні праці по біохімії вітамінів, обміну речовин (внутріклітинний вуглеводний і фосфорний обмін), по порівняльній біохімії нервової тканини і головного мозку при різних функціональних станах. Депутат Верховної Ради СРСР 2—5-го скликань. Почесний член АН(Академія наук) Болгарії, Угорщині, Румунії, іноземний член АН(Академія наук) Польщі. Премія ним. В. І. Леніна (1929). Нагороджений 5 орденами Леніна, орденом Жовтневої Революції, 3 ін. орденами, а також медалями.
Соч.: Основи живлення, 3 видавництва, М., 1927; Хімічна природа вітамінів, 3 видавництва, До., 1941; Біохімія головного мозку, М., 1955; Питання біохімії нервової системи, До., 1965; Білки головного мозку і їх обмін, До., 1972 (совм. з Я. В. Веліком і Н. М. Полякової).
Літ.: Утевський А. М., А. Ст Палладін, 2 видавництва, До., 1961.
