Павлов (справжнє прізвище; псевдонім П. Досівання) Тодор Дімітров (народився 14.2.1890, Штіп, Македонія), болгарський філософ-марксист, естет, літературний критик і громадський діяч; академік (1945), президент (1947—1962), почесний президент (з 1962) Болгарської АН(Академія наук), Герою НРБ(Народна Республіка Болгарія), двічі Герой Соціалістичної Праці НРБ(Народна Республіка Болгарія). Член БКП з 1919. Член Політбюро ЦК БКП (з 1966). Директор інституту філософії Болгарської АН(Академія наук) (1948—52 і з 1960). Головний редактор журналу «Філософська міс'л» (з 1945). З 1900 жив в Софії, закінчив філоський і педагогічний факультети Софійського університету. У 1922 редактор газети «Младеж» («Молодь»), органу Болгарського комуністичного союзу молоді. З 1924 член ЦК БКП. У 1925—29 піддавався репресіям. У 1932—36 П. — в Москві декан філософського факультету інституту історії, філософії і літератури професор інституту червоної професури. У 1936 повернувся до Болгарії. Активно брав участь в боротьбі проти фашизму, був поміщений в концтабір (1941—44). Після звільнення країни П. — один з регентів Болгарії (1944—46). У 1946—48 професор Софійського університету.
З 20-х рр. працює в області діалектичного і історичного матеріалізму, естетики, мовознавства, методології науки, історії болгарського суспільства і філософської думки. П. вніс вклад в розробку філософської спадщини Ст І. Леніна, особливо проблем теорії віддзеркалення як загальної властивості матерії і ядра теорії пізнання («Теорія віддзеркалення», 1936). Ініціатор і головний редактор радянсько-болгарської праці «Ленінська теорія віддзеркалення і сучасність» (1969, на російській і болгарській мовах; перероблене і розширене видання кн. 1—3, 1973).
П. досліджує проблеми співвідношення між філософією і приватними природними і суспільними науками («Філософіята і частніте науки», 1940; «Діалектічеськата матеріалістічеська філософія і частніте науки», 1956; «Теорія віддзеркалення і кібернетика», 1959; «Інформація, віддзеркалення і творчість», 1965; російське переведення 1967). П. розробила низка запитань естетики: взаємовідношення між філософією і естетикою, між філософією і мистецтвом, мистецтвом і мораллю («Обща теорія на ізкуството», 1937; «Основні питання естетики», 1949; російське переведення 1952). Ряд робіт П. присвячений проблемам методології історичної науки і історії болгарського народу («За марксичеська історія на Б'лгарія», 1954; «Характер і значення на социалістічеськата революція в Б'лгарія», 1958).
П. зіграв важливу роль у формуванні болгарського марксистського літературознавства і літературної критики, в боротьбі проти буржуазних концепцій мистецтва. У його роботах о Х. Ботеве, І. Вазове, Еліне Пеліне, Х. Смірненськом, Н. Вапцарове і ін. болгарських письменниках, про росіян і радянських письменників значна увага приділена наступним зв'язкам соціалістичної літератури з прогресивними традиціями минулого. Ряд досліджень П. присвячені виникненню і розвитку соціалістичного реалізму, проблемам партійності і народності.
Веде активну боротьбу проти буржуазної філософії і ідеології — філософії Ремке, фрейдизму, позитивізму ірраціоналізму і ін. (див. «Ремкеанство і матеріалізм», 1930; «Равносметка на една ідеалістічеська реакційна філософія», 1953, і ін.). П. — іноземний член АН(Академія наук) СРСР (1947), АХ(Академія витівок) СРСР (1959) і ряду інших іноземних академій. Нагороджений 5 орденами Георгія Дімітрова, 2 орденами Леніна.
Соч.: Ізбрані твору, т. 1—10, Софія, 1957 — 70; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Вибрані філософські твори, т. 1—4 М., 1961—63.
Літ.: Заїмов Й. і Велінова Л., Тодор Дімітров Павлов. Біобібліографія, Софія, 1957; Попів Н., Петров 3., Т. Павлов. Крат'к. нарис, Софія, 1958; Калошин Ф. І., Т. Павлов, М., 1960; Ценков Би., Т. Павлов — теоретик на ізкуството і література критик, Софія, 1973; «філософська міс'л», 1956 № 6; 1965 № 1; 1970 № 1, 4; Марков Д. Ф., З історії болгарської літератури, М., 1973, с. 164—84; Дімов Р., З історіята на б'лгарськата література критика, С., 1968, с. 283—323.
