Павлов Дмитро Григорович [народився 23.10(4.11) .1897, село Вонюх, нині Павлово Кологрівського району Костромської області, - липень 1941], радянський воєначальник, генерал армії (1941), Герою Радянського Союза (21.6.1937). Член КПРС з 1919. Учасник 1-ої світової війни 1914—18, рядовий. У Червоній Армії з 1919, брав участь в Громадянській війні 1918—20 в посадах помічника командира полку і командира ескадрона. Закінчив Омську вищу кавалерійську школу (1922), Військову академію ним. М. В. Фрунзе (1928) і академічні курси при Військово-стратегічній академії (1931). З 1928 командував кавалерією і механізованими полицями. У 1936—37 добровольцем бився на стороні республіканського уряду в Іспанії, був командиром танкової бригади. З листопада 1937 начальник Автобронетанкового управління РККА. Брав участь в радянсько-фінляндській війні 1939—40. З червня 1940 командувач військами Західного Особливого військового округу, з 22 червня до 2 липня 1941 командувач військами Західного фронту. Делегат Верховної Ради СРСР 1-го скликання. На 18-м-коді з'їзді ВКП (б) обирався кандидатом в член ЦК ВКП (б). Нагороджений 3 орденами Леніна, 2 орденами Червоного Прапора.
