Отепя, місто у Валгаськом районі Естонської РСР. Розташований на піднесеності Отепя, в 15 км. від же.-д.(железнодорожний) станції Палупере (на лінії Тарту — Валга). Вузол автомобільних доріг на Тарту, Валгу, Виру. Авторемонтний завод, цех текстильної фабрики «Аренг». В околицях О. — багаточисельні озера (Пюхаярв і ін.). Будинок відпочинку, спортивні бази. У місті на високому (30 м-код .) 2-ступінчастому горбі з крутими схилами розташовано городище. На верхньому майданчику розміщувалося зміцнення, на ніжней — поселення. Розкопками 1950—62 і 1967—73 (під керівництвом О. Саадре) встановлено, що заселення горба почалося в 2-ій половині 1-го тис. до н.е.(наша ера) Новий етап заселення почався в 5 ст н.е.(наша ера) В 11—13 вв.(століття) О. (у древньо-російських літописах з 12 ст — «Ведмедяча голова») — крупний економічний і політичний центр південно-східних естонських земель, що входили до складу Київської Русі, пізніше Новгорода. На початку 13 ст О. — важливий опорний пункт естов в боротьбі з німецькими феодальними агресорами; у 1224 останніх його підкорили. Побудована після цього тартуським єпископом Германом на верхньому майданчику горба фортеця існувала до 15 ст (збереглися фрагменти стенів).
Літ.: Древні поселення і городища, в кн.: Археологічний сб.(збірка), [т.] 1, Тал., 1955; Ізв. АН(Академія наук) Ест. РСР, 1955 № 1; Ізв. АН(Академія наук) Ест. РСР. Серія суспільних наук, 1956 № 4; то ж, 1958 № 2; то ж, 1964 № 3; Історія Естонської РСР, т. 1, Тал., 1961; Мяги X., Отепя-Кяріку, Тал., 1973.
