Опіка міжнародна , міжнародна система управління деякими з несамокерованих територій, яка була створена після 2-ої світової війни 1939—45 відповідно до Статуту ООН(Організація Об'єднаних Націй). Система О. м. поширювалася на території, включені в неї на основі угод про опіку, у тому числі території, що раніше управлялися по мандату Ліги Націй, території, відторгнуті від держав гітлерівської коаліції в результаті 2-ої світової війни, а також території, добровільно включені в систему О. м. державами, відповідальними за їх управління. Питання про те, які конкретно території будуть включені в систему О. м. і на яких умовах, повинне було з'явитися предметом подальших угод. Передбачалося, що умови опіки для кожної території визначатимуться угодами зацікавлених держав (включаючи країнах-мандатарії, якщо територія знаходилася під мандатом одного з членів ООН(Організація Об'єднаних Націй)) і затверджуватися або Генеральною Асамблеєю, або, якщо територія визнавалася стратегічно важливою, Радою Безпеки.
Влада в підопічних територіях здійснюється від імені і під керівництвом ООН(Організація Об'єднаних Націй). Згідно із Статутом ООН(Організація Об'єднаних Націй), всі функції ООН(Організація Об'єднаних Націй) по опіці над районами, визнаними стратегічними, виконуються Радою Безпеці (ст. 83), а над іншими районами — Генеральною Асамблеєю ООН(Організація Об'єднаних Націй) (п. 1, ст. 85). Спеціальний орган ООН(Організація Об'єднаних Націй) — Радий з опіки діє під керівництвом Генеральної Асамблеї і допомагає їй виконувати ці функції. Рада Безпеки також може користуватися допомогою Радого з опіки. За ініціативою СРСР в Статут ООН(Організація Об'єднаних Націй) було включено положення про періодичні відвідини територій під опікою з метою інспекції, тобто ООН(Організація Об'єднаних Націй) були надані права, яких не мала Ліга Націй відносно мандатних територій.
В 1946—50 О. м. була встановлена над Танганьікой, Британським Камеруном і Британським Того (опікун — Великобританія), Французьким Камеруном і Того (Франція), Руанда-Урунді (Бельгія), Новою Гвінеєю (Австралія), Західним Самоа; Тихоокеанськими островами — Маршалловими, Маріанськимі і Каролінськими (США), о. Науру (Великобританія, Австралія і Нова Зеландія), Сомалі (Італія).
Основні положення Статуту ООН(Організація Об'єднаних Націй), що стосуються системи О. м., не були реалізовані на практиці. Порушуючи Статут умови опіки незрідка були однобічними деклараціями опікаючих держав, що містили положення, що дозволяли цим державам управляти підопічними територіями як складовою частиною своїх власних територій і створювати на цих територіях військові бази. Деякі колоніальні держави (Великобританія, Франція, Бельгія і Австралія) порушуючи Статут ООН(Організація Об'єднаних Націй) об'єднали території, що знаходилися під їх опікою, зі своїми колоніями В т. н. «адміністративні союзи», тим самим поставивши підопічні території в однакове положення з несамокерованими. Правове положення підопічних територій мало відрізнялося від правового положення колишніх підмандатних територій; переважна більшість населення підопічних територій були позбавлені всяких політичних прав; власті, що управляють, не приймали по суті жодних заходів в області соціального прогресу.
В результаті потужного розвитку національно-визвольного руху переважна більшість підопічних території добилося незалежності. На 1 січня 1974 під опікою знаходилися лише Папуа — Нова Гвінея (опікун — Австралія) і Тихоокеанські острови (США). Не вирішена проблема Намібії (Південно-західної Африки) у зв'язку з відмовою уряду ЮАР(Південно-африканська Республіка) виконати вирішення ООН(Організація Об'єднаних Націй) про припинення дії мандата і надання цій країні незалежності.
Радянський Союз і ін. соціалістичні країни впродовж всієї історії ООН(Організація Об'єднаних Націй) ведуть послідовну боротьбу за повну ліквідацію колоніалізму у всіх його формах і проявах. З прийняттям в 1960 Декларацій ООН(Організація Об'єднаних Націй) про надання незалежності колоніальним країнам і народам система О. м. по суті втратила значення.
