Озвучення кінофільму , процес запису звукового супроводу фільму, окремий від зйомки зображень. Розрізняють подальше і попереднє О. до. При подальшому О. до. звук записують після кінозйомки, з врахуванням вже готового зображення. Воно необхідне, оскільки із-за шумів, що заважають, рідко удається якісно зафіксувати звук в умовах натурних зйомок, тобто зовні павільйону кінознімального (записана при натурній зйомці фонограма часто використовується акторами при подальшому О. до. як допоміжна). Озвучення мови, запис музичних творів і різних звукових ефектів, супроводжуючих дію, виробляється в звуковому ательє (тонателье) «під проектування» раніше знятого зображення. При цьому способі виходить хороша синхронізація звуку із зображенням, видимим на екрані, зокрема повний збіг тексту вимовного актором в тонателье, з рухом губ актора на екрані.
Кінофільм часто проектують на екран, розташований позаду оркестру. Це дозволяє диригентові і звукооператорові в процесі репетицій і запису відпрацьовувати якість звучання. До подальшого озвучення відноситься і дублювання фільму . У дубльованому варіанті голос, манера мови і рух губ акторів-дублерів вибираються так, щоб вони відповідали голосу, манері мови і руху губ акторів в оригінальному варіанті фільму. При попередньому О. до. звук записують ранішим, ніж знімають зображення. Воно застосовується головним чином для точної синхронізації зображення з музичним супроводом. Подальша зйомка зображення «під фонограму» дозволяє акторам краще координувати свої дії з музичного виконання. Крім того, при попередньому О. до. можна застосовувати будь-які точки зйомки і забезпечувати високу якість звучання заздалегідь записаної фонограми.
Літ.: Висоцкий М. З., Магнітний звукозапис кінофільмів, М., 1960; Конопльов Би. Н., Основи фільмопрозводства, М., 1969.
