Ожина, підрід Eubatus роду Rubus (малина, ожина) сімейство розоцвітих. Чагарники з багатолітніми кореневищами і дворічними надземними втечами, зазвичай покритим Шипом. Квітки обох статей, зазвичай білі, рідше рожеві, в гроновидних соцветіях. Плоди — збірні, соковиті кістянки, чорні або чорно-червоні, в багатьох видів з сизим нальотом, що не відділяються від м'якого плодоложа. Відомо понад 200 видів, поширених в Північній Америці і Євразії; у СРСР — 42 види, головним чином на Кавказі, менше на півдні України і в Середній Азії. Багато дикорослих видів перспективні для культури, оскільки дають крупні смачні плоди. До них відносяться: Е. кавказька (R. саїсаsicus), Е. кривава (R. sanguineus), Е. довгоплідна (R. dolichocarpus), Е. сиза (R. caesius). Плоди Е. містять 4—8% цукрів, 0,8—1,4% кислот, вітамін С і каротин (провітамін А). Використовуються в свіжому і сушеному вигляді, для переробки (варення, джем і ін.). Е. культивують головним чином в Америці і Європі, в СРСР — в основному садівники-любителі в південних районах країни і центральній зоні плодівництва. Відомо близько 300 сортів культурної Е. По типові зростання сорту діляться на 2 групи: власне Е. з прямостоячими стеблами і росяникі із стеблами, що стелються. Сорти росяникі розмножуються переважно верхівковими стебловими нирками, а сорти власне Е. — кореневими нащадками. Врожайність дорослої плантації 5—7 т/га . Тривалість господарського використання 12—15 років.
