Одоєвський Олександр Іванович [26.11(8.12) .1802, Петербург, — 15(27) .8.1839, зміцнення Псезуапе, нині селище Лазаревськоє, поблизу Сочі], російський поет, декабрист. Належав до старовинного роду князів чернігівських. Здобув домашню освіту. Літературні погляди О. багато в чому збігалися з позицією А. С. Грібоєдова, Ст Ф. Одоєвського, А. А. Бестужева-Марлінського, До. Ф. Рилєєва, що протистояли сентиментально-меланхолійним тенденціям в літературі. Взимку 1824—25 він був прийнятий в Північне суспільство декабристів; прилучився до його радикальної частини. Повстанець 14 грудня 1825, після розгрому якого поміщений у фортецю Петропавловськую. У 1827—37 відбував каторгу і заслання в Сибіру, потім, за наказом царя, відправлений рядовим в армію, що діє, на Кавказ, де зближувався с М. Ю. Лермонтовим і Н. П. Огаревим. Вірші О., написані до 1825, майже не збереглися. Після 1825 в творчості О. звучить тема вірності колишнім ідеалам: вірш «Струн віщих полум'яні звуки...» (1827; відповідь на відоме «Послання до Сибіру» А. С. Пушкіна) і ін. Для поеми «Василько» (1829—30), вірш «Зосима» (1827—29), «старіца-пророк» (1829) і ін. твору О., що продовжили традиції декабристської романтичної поезії з її увагою до національно-історичної тематики, характерний акцент на етично-філософському осмисленні минулого. Посилення філософського початку в ліриці О. певною мірою провіщало розвиток лермонтовськой лінії в російській поезії.
Соч.: Полн. собр. віршів, СП(Збори постанов) Би, 1883; Полн. собр. віршів і листів, М. — Л., 1934; Полн. собр. віршів, Л., 1958.
Літ.: Базанов Ст Р., А. Одоєвський, в його кн.: Нариси декабристської літератури. Поезія, М. — Л., 1961.
