Овідій , Публій Овідій Назон (Publius Ovidius Naso) (43 до н.е.(наша ера) — близько 18 н.е.(наша ера)), римський поет. Культивуючи індивідуалістичну, головним чином еротичну, поезію, О. в ранніх поемах «Наука любові» і «Засобу від любові» дає повчання в області любовних стосунків, вводить сценки з римського життя. Перехід до великих творів у дусі «вченої» поезії еллінізму відмічений створенням поеми «Метаморфози» (русявий. пер.(переведення) 1874—76), яка задумана як епос і містить близько 250 міфологічних і фольклорних оповідей про перетворення людей на тварин, рослини, сузір'я і навіть в камені. У останній період життя написані «Скорботні елегії» і «Понтійськие послання». В кінці 8 н.е.(наша ера) засланий Августом в р. Томи (нині порт Констанца в Румунії), де і помер. У засланні О. створив новий жанр римської поезії — суб'єктивну елегію, не пов'язану з любовною темою. О. високо цінував А. С. Пушкін, інтерес до поета-вигнанця позначився у вірші «В країні, де Юлією вінчаний», «До Овідію», в поемі «Цигани».
Соч.: Opera, ed. R. Ehwald, V. Levy, t. 1—3, Lipsiae, 1915—32; Carmina selecta, M., 1946; у русявий.(російський) пер.(переведення) — балади-послання, М., 1913; Метаморфози, [вступ. ст. А. Белецкого], [М-код], 1937; Любовні елегії, [вступ. ст. і пер.(переведення) С. Шервінського], М., 1963; Елегії і малі поеми, М., 1973.
Літ.: Тронський І. М., Історія античної літератури, 3 видавництва, Л., 1957; Історія римської літератури, т. 1, М., 1959; Fräncel Н., Ovid. A poet between two worlds, Berk.,. 1945; Paratore E., Bibliografia Ovidiana, Sulmona, 1958.
