Оборона Радянського Заполярья 1941—44 , бойові дії 14-ої армії і Північного флоту з червня 1941 по жовтень 1944 під час Великої Вітчизняної війни 1941—45 по обороні північних рубежів СРСР. Німецько-фашистське командування планувало захопити важливий стратегічний пункт на півночі — м. Мурманськ і Кировськую ж. д.(залізниця) Для виконання цього завдання призначалися німецька армія «Норвегія» (з 15 січня 1942 — «Лапландія», з 22 червня 1942—20-я гірська) під командуванням генерала-полковника Н. Фалькенхорста (з 1 червня 1942 генерал-полковники Е. Дітля, з 28 червня 1944 генерал-полковники Л. Рендуліча) у складі 3 корпусів, частина сил 5-го повітряного флоту (на напрямі Мурманська понад 160 літаків) і нечисленні сили ВМФ(військово-морський флот). Гірськострілецький корпус «Норвегія» (з липня 1942—19-й гірськострілецький) у складі двох гірськострілецьких дивізій повинен був захопити Мурманськ; 36-й німецький армійський корпус (близько 2 німецьких піхотних дивізій) мав завдання опанувати Кандалакшу і перерізувати Кировськую ж. д.(залізниця); 3-й фінський армійський корпус (2 фінських і 1 німецька піхотні дивізії) повинен був вийти до Кировськой же. д.(залізниця) у районі Лоухи.
Радянську Північ прикривали: з суші 14-я армія під командуванням генерала-лейтенанта Ст А. Фролова, що входила до складу Північного, а з 23 серпня 1941 Карельського фронту, а з моря Північний флот (8 есмінців, 7 сторожових кораблів, 15 підводних човнів, 116 літаків) під командуванням контр-адмірала А. Р. Головко.
29 червня 1941 війська противника почали настання, завдаючи головного удару на напрямі Мурманська, який обороняли 14-я і 52-я стрілецькі дивізії; на півостровах Рибальський і Середній знаходився 23-й укріпрайон (УР). 135-й стрілецький полк 14-ої стрілецької дивізії і частини 23-го УР зупинили противника на перешийку півострови Середній, де ворогові так і не удалося просунутися на радянській території за пограничний знак СРСР № 1.
95-й стрілецький полк 14-ої стрілецької дивізії, наполегливо обороняючись на р. Тітовка від перевершуючих сил противника, до 4 липня відійшов на рубіж оборони на р. Велика Західна Особи, де ворог був зупинений 52-ою стрілецькою дивізією і частямі морської піхоти (в т.ч. висадкою десантів в тилу противника 7 і 14 липня). На кандалакшськом і лоухськом напрямах радянські війська зупинили просування противника, якому не удалося вийти до ж. д.(залізниця), і він був вимушений перейти до оборони.
До вересня немецко-фашисткоє верховне командування підсилило корпус «Норвегія» (в т.ч. гірськострілецькою дивізією з Греції) і перекинуло до Північної Норвегії флотилії есмінців, торпедних катерів і мисливців за підводними човнами. 8 вересня німецько-фашистські війська відновили настання на Мурманськ. В ході 10-денних боїв вони просунулися лише на 16 км. і вимушені були перейти до оборони. Фронт до осені 1941 остаточно стабілізувався і центр тяжіння боротьби перемкнувся на морі, де почала діяти зовнішня морська комунікація з Великобританією. Конвої формувалися в Ісландії. 31 серпня до Архангельська прийшов перший союзний конвой. Північний флот забезпечував охорону конвоїв до меридіана 20° ст д.(східна довгота) Німецько-фашистське командування прагнуло порушити радянські морські комунікації і захистити власні, по яких здійснювалося постачання німецько-фашистських військ на С. і вивозилася з Киркенеса нікелева руда до Німеччини. У квітні 1942 радянські війська переходили в настання на Мурманську і лоухськом напрямах, але прорвати оборону противника не змогли. У липні 1942 на півостровах Рибальський і Середній був створений Північний оборонний район, який зіграв велику роль в обороні Заполярья і блокаді затоки Петсамо.
З весни 1942 німецько-фашистське командування розвернуло активні дії на морі. У Північній Норвегії були зосереджені 1 лінкор, 3 важких і 1 легкий крейсер, 2 флотилії есмінців, 20 підводних човнів, до 500 літаків. З березня 1942 проти кожного союзного конвою проводилася спеціальна морська і повітряна операція. Обидві сторони несли значні втрати. Північний флот, що посилився в своєму складі, зумів активними діями забезпечити рух конвоїв, і противникові так і не удалося перервати радянські морські комунікації. За час війни прибуло 738 транспорту у складі 41 конвою і убуло 726 транспорту у складі 36 конвоїв. Плани гітлерівського верховного командування ізолювати СРСР на півночі від Великобританії і США були зірвані загальними зусиллями радянського Північного флоту і військово-морських сил союзників. Одночасно противник спробував порушити радянські внутрішні комунікації, що пов'язували радянські заполярні райони з Архангельськом. Захист цих комунікацій здійснювала Біломорська військова флотилія, яка, маючи базу в Архангельську, розвернула базування своїх сил в 1941 також в Іоканьге, в 1942 — на Новій Землі і в 1944— на о. Діксон. У серпні 1942 німецький важкий крейсер «Адмірал Шєєр» зробив набеговую операцію в Карському м. і потопив криголам , що героїчно оборонявся, «Сибіряків», а потім зустрів відсіч на о. Діксон з боку берегових батарей і сторожового корабля «Дежнев». Опасаючись зосередження радянської авіації і підводних човнів, рейдер в кінці серпня пішов до Північної Норвегії.
Радянський Північний флот (підводні човни, торпедні катери, авіація) вів активні бойові дії на морських комунікаціях противника біля берегів Північної Норвегії до Тромсе. Тут за війну було потоплено понад 400 ворожих транспорту і кораблів загальним тоннажем близько 1 млн. рег. брутто-тонн. 5 грудня 1944 указом Президії Верховної Ради СРСР була заснована медаль «За оборону Радянського Заполярья»
